«Левиці» (Львів) вибороли Кубок України 2024 року з регбі-7 серед жінок!
Відео галерея до новини ««Левиці» (Львів) вибороли Кубок України 2024 року з регбі-7 серед жінок!».
Гравчиня збірної Одеси та збірної України, суддя Тетяна Тарасюк дала розгорнуте інтерв’ю Rugby.od.ua, у якому розповіла про своє життя протягом чотирьох місяців повномасштабної війни в Україні, про те, чому не виїхала за кордон, та про прийдешній юніорський чемпіонат Європи, на якому працюватиме у якості судді.
– Тетяно, пригадай той жахливий день… 24 лютого… Як ти зустріла повномасштабне вторгнення рашистів? Якими були перші думки? Сильно злякалася?
– Зустріла вдома. Як і більшість, прокинулася від нічних вибухів. Спочатку не розуміла, що відбувається. Але буквально за хвилину отримала повідомлення від подружки з Харкова про те, що в них пролунали потужні вибухи. Тоді я зрозуміла, що почалася повномасштабна війна. Чесно кажучи, навіть не могла повірити, що у ХХІ столітті таке можливо. Звичайно, злякалася! Гадаю, абсолютно усі злякалися! Перші три дні не могла спати взагалі, постійно, цілодобово читала новини. Відверто скажу, ті дні пройшли немов у мряці. Усвідомлення усього цього жахіття прийшло десь за місяць. Не хотілося вірити у те, що все це відбувається насправді. А от усвідомлення того, що життя продовжується і має продовжуватися навіть за таких жахливих обставин, прийшло ще пізніше, десь місяця за два-три. Зрозуміла, що треба прилаштовуватися під реалії воєнного стану та рухатися далі.
– Багато хто з дівчат у перші ж дні та протягом березня масово залишили свої міста і Україну в цілому. А ти не поїхала. Чому вирішила залишитися?
– Частина лютого та березень пройшли немов у мряці. Звичайно, в мене були думки щодо ймовірного від’їзду з України, але я не змогла. Усі знають мене як супермандрівницю, але за цих обставин хотілося максимально приділяти час своїм рідним та близьким. Всі, гадаю, розуміють, що «завтра» для когось, можливо, не настане… До того ж, я народилася, живу в Одесі, в Україні, цей мій дім.
– Як минули ці чотири місяці? Чим займалася?
– Я намагалася рухатися настільки, наскільки це можливо. Займалася спортом, приютила собаку-біженця (посміхається), шукала якісь нові хобі, навіть створила на своєму підвіконні міні-город… Дуже пощастило, що я буквально за місяць повернулася на роботу.
– Як щодо тренувань? Вдавалося приділяти увагу спорту?
– Я завжди вела активний образ життя. Можна сказати, що я – спортивний наркоман! (сміється) Отже, з цим в мене ніколи проблем не було, спортивну форму я підтримую завжди, але актуальним було і залишається питання: для чого? Регбі зупинилося в Україні, як і усі інші види спорту. Але зараз я дуже рада, що ми поновили командні тренування, адже до того працювали лише індивідуально, в тому числі – виконували завдання, які нам давали наші тренерки. Сподіваюся, цього року ми ще зможемо пограти офіційні матчі в Україні.
– Окрім того, що ти граєш у регбі, ти ще й працюєш суддею. Якісь успіхи за цей час у цьому є? Точно знаю, що працювала рефері у сусідній Молдові…
– Так, нещодавно я відвідала Молдову, де обслуговувала матчі чоловічого чемпіонату цієї країни. Для мене, зізнаюся, це був ніби свіжий ковток повітря. Вперше я виїхала з України за ці місяці, в мене були дуже неоднозначні відчуття: люди живуть звичайним життям, жодних повітряних тривог, ніхто не наляканий. Це був мій єдиний шанс отримати серйозну суддівську практику перед юніорським чемпіонатом Європи, адже в Одесі наразі змагання не проводяться. Так, ми трішечки попрацювали на товариських матчах серед дітей та юнаків, але, самі розумієте, це інша історія.
– Саме хотів запитати про чемпіонат Європи U-18 серед дівчат, який відбудеться у Польщі. З яким настроєм готуєшся до нього?
– Для мене це велика подія, адже це буде мій перший досвід роботи суддею на такого рівня змаганнях. Щодо підготовки, то, звичайно, окрім фізичних навантажень, за останні три місяці я пройшла серію воркшопів від Rugby Europe, дивлюся матчі попереднього року, підтягую англійську мову. Підготовка йде повним ходом!
– Є якісь новини з приводу жіночої національної збірної України? Плануються якісь збори, турніри?
– Наразі жодних новин. Тихо, глухо. Багато хто з гравців збірної України зараз перебуває в інших країнах, отже, зібрати повноцінну бойову команду зараз дуже важко чи навіть неможливо. І це дуже прикро, адже, незважаючи на війну в Україні, багато хто зі спортсменів продовжує виступати на міжнародних змаганнях, захищати честь країни та розповідати світу про жахіття, які відбуваються у наших містах та селах.
– Зараз, у цей важкий момент, ми всі маємо підтримувати один одного. Знаю, що твоя підтримка також буде не зайвою для регбійної спільноти та загалом для усіх, хто читатиме це інтерв’ю…
– Я вірю у перемогу. Вірю у те, що на Україну чекає нове велике майбутнє. Це – час для того, аби писати нову історію… Бажаю усім, хто захищає Україну, її свободу та незалежність, перемог та терпіння, бажаю якнайшвидшого завершення бойових дій. Нехай усі зможуть повернутися до своїх рідних та близьких.
– Традиційно питаю своїх співрозмовників про те, що вони зроблять одразу після перемоги України у війні. Ти вже знаєш?
– Так, звичайно. Я поїду до Харкова, де мешкає моя подруга.
Відео галерея до новини ««Левиці» (Львів) вибороли Кубок України 2024 року з регбі-7 серед жінок!».
Відео галерея до новини «Регбісти Збірної Харківської області – володарі золотих медалей чоловічої Суперліги з регбі-7 сезону 2024 року!».