Ольга Суркова наполегливо працює над тим, щоб українське регбі мало світле майбутнє

Пресслужба Всесвітньої федерації регбі зустрілася з стипендіаткою World Rugby Women’s Executive Leadership Scholarship, щоб розповісти про її досвід у грі та про те, чого вона сподівається досягти.

За останні три місяці життя Ольги Суркової перевернулося з ніг на голову, але її пристрасть до регбі та бажання розвивати гру в Україні залишаються незмінними.

Після російського вторгнення Суркова разом із сином Єгором прийняла рішення покинути рідне місто Одесу.

За допомогою друзів, яких Ольга знайшла завдяки регбі, вони вирушили спочатку до Кишинева в Молдові, а потім поїхала далі на захід до румунської столиці Бухареста, звідки вони встигли на рейс до Парижа.

Відтоді Суркови оселилися в Періґе, на південному заході Франції, де Ольга тренує в місцевій академії регбі і намагається вивчити мову. Її чоловік Іван залишається в Одесі, де готує їжу для сил оборони.

«Російське вторгнення знищило всі надії та плани, які ми мали цього року в Україні щодо наступних кроків розвитку», – сказала Суркова World Rugby.

«Вони знищують нашу країну, будинки, дороги, спортивні споруди та промислові об’єкти, [але] вони не зламають наш дух і силу волі.

«Ми на боці добра… Я щодня молюся, щоб це все закінчилося, і я могла повернутися до своєї родини.

«Війна негативно вплинула на регбі, усі наші змагання були скасовані у внутрішньому чемпіонаті, але завдяки підтримці пристрасних людей ми зможемо брати участь у чемпіонаті Європи (U18) із жіночою та чоловічою командами.

«Всі, хто залишився в Україні, продовжують тренуватися та грати в безпеці, а ті, хто виїхав, продовжують активно тренуватися та грати.

«Після закінчення війни я думаю, що всі повернуться і почнуть працювати над нашими можливостями, щоб зробити все краще».

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО РЕГБІ

Суркова, безумовно, багато працює у Франції, щоб переконатися, що вона готова зробити саме це, коли зможе повернутися додому, в Одесу.

До вторгнення вона два роки обіймала посаду голови жіночого комітету Національної федерації регбі України та розробила низку програм, спрямованих на збільшення участі жінок.

8 березня, приблизно в той час, коли вона планувала свою поїздку до Європи, в безпечне місце, Суркова була підтверджена як стипендіатка World Rugby Executive Leadership Scholarship на 2022 рік.

«Я була дуже щаслива з цього моменту, для моєї країни та нашого розвитку регбі», – сказала вона. «Я була надзвичайно щаслива.

«Я хочу знайти нові можливості для спілкування у світі жіночого регбі, тому що жіночі лідери для мене є особливими жінками, і будучи з ними, ви розумієте, куди вам потрібно йти, щоб досягти своїх цілей».

Суркова сподівається використати стипендію для розвитку своїх лідерських здібностей і допомогти їй дізнатися більше про сучасні маркетингові методи.

Вона розуміє, що буде важко повернути українське регбі на те місце, де воно було до вторгнення, але каже, що її спонукають до цього «любов і пристрасть до нашої гри, [яка] все ще залишається у багатьох, хто залишився і пішов».

Стипендія є останнім кроком на шляху, який розпочався 13 років тому, будучи 22-річною студенткою, коли вона вперше почала грати в регбі.

«Я полюбила регбі з першого погляду, — згадувала Суркова.

«Мене вразила атмосфера та дружелюбність команди. Регбі – це мініатюра життя, ти бігаєш, падаєш, встаєш і йдеш до своєї мети, а головне – твоя підтримка і твоя команда – це сім’я. Дякую Богу, що познайомив мене з цією грою».

«КЕРІВНІ ПОСАДИ МЕНЕ НЕ ЛЯКАЮТЬ»

Під час успішної ігрової кар’єри, яка завершилася минулого року, Суркова протягом десяти років представляла жіночу збірну України та була капітаном своєї країни. Після закінчення міжнародного регбі в 2019 році вона працювала менеджером національної збірної.

«Бути капітаном команди – це дуже відповідальний момент, ти повинен підтримувати всіх, щоб вони налаштувалися на гру та допомагали, коли комусь важко на полі та поза ним», – сказала вона.

«Для мене завжди було гордістю представляти честь своєї країни та команди. Капітан – це совість, розум і честь команди».

Суркова додала: «Мені здається, що з дитинства я дуже добре вмію організовувати, творити та контролювати.

«Мої керівні посади мене не лякають, тому у мене завжди є план і резерв, якщо щось піде не так.

«Я думаю, що бути хорошим лідером – це не лише статус… [це мати] правильні інструменти та команду, з якою ви працюєте, і комунікації».

Саме тоді, коли вона ще була важливим членом національної збірної, Суркова вирішила спробувати свої сили в суддівстві, щоб глибше зрозуміти гру.

«Це дуже допомагає, і ти дивишся на гру з іншого боку», – сказала вона.

«Бути арбітром – це завжди бути в грі та на полі і відчувати емоції команд, і як арбітр я намагаюся тримати хід гри в рамках правил.

«Суддівство дає мені прилив адреналіну, оскільки я завершила кар’єру гравця. Я буду розвиватися в цьому напрямку, тому що у мене є гарна мрія, і я маю до неї йти».

Три роки тому вона була помічником рефері, коли українці в її рідному місті грали зі Швецією.

«Я ставлюся до будь-якого матчу з великою відповідальністю, і цей матч не став винятком», – сказала вона про свій досвід. «Я виконувала свою роботу і отримувала від неї задоволення. Чоловічі ігри для мене завжди дуже захоплюючі».

Дивлячись у майбутнє, Суркова сподівається, що зможе використовувати мережу, до якої має доступ за допомогою стипендії, щоб допомогти розвивати регбі в усьому світі.

З особистої точки зору, вона не полишає надії на суддівство на Олімпійських іграх і хоче продовжити свій тренерський шлях, який розпочався в Одесі і триває сьогодні в Періґе.

«Мета – допомогти розвивати регбі в тих країнах, де це потрібно, і якщо там є чудові люди, які хочуть щось змінити, то я хочу їх знайти. Об’єднуйтесь і робіть рішучі кроки вперед», – сказала вона.

«[Я хочу] освоїти нову професію маркетингу та покращити якість роботи в цій галузі, щоб разом із талановитими колегами з Франції створити додаток, який допоможе багатьом тренерам закласти правильні основи любові до нашої гри».

www.world.rugby