Максим ЛИСЬ: «Після повернення до України відвідаю могилу сестри та з’їм одеську шаурму»

Гравець одеського «КРЕДО» Максим Лись ще перед початком повномасштабної війни виїхав до Польщі. В ексклюзивному інтерв’ю Rugby.od.ua Максим розповів про своє життя у чужій країні, про бажання грати у регбі та про те, що зробить найпершим після повернення до України.

– Максиме, Україна вже майже 14 місяців живе у стані повномасштабної війни. Розкажи, будь ласка, як і де ти зустрів той самий день, який змінив наше життя назавжди – 24 лютого 2022 року…
– Так склалося, що за два тижні до початку повномасштабної війни я виїхав працювати до сусідньої Польщі. Про те, що росіяни атакували більшість регіонів України я дізнався тоді, коли прийшов з нічної зміни: українці, які мешкали зі мною в одному приміщенні, дехто – з окупованих міст – розповіли мені, що розпочалася повномасштабна війна. Вони дізналися про всі ці жахи не з новин, а безпосередньо від своїх рідних та близьких, які почали їм телефонувати та активно писати. Мої сусіди у гуртожитку, які живуть у селах чи маленьких містах біля кордону з росією, розповідали стільки жахливих історій, що це навіть уявити важко.

– Якими були твої думки, дії після того, як все це розпочалося?
– Я був дуже здивованим, не міг повірити у все це… Ми з моєю дівчиною почали телефонувати своїм рідним, аби вони якомога скоріше виїжджали до Польщі. Батьки дівчини приїхали до нас, моя мати відправилася до батька, який перебував у Швеції. Бабуся вирішила залишитися в Україні…

– Зрозуміло, що повертатися до України в тебе бажання не було. А чим займався у Польщі?
– На той момент, ми мешкали у невеличкому місті Стеншель, що біля Познані. Все весну важко працював, було дуже мало вільного часу, певний час намагався вивезти родину з України.

– А що скажеш про тренування, про регбі? Як довго ти не грав після завершення сезону 2021 року?
– В регбі я не грав десь півроку. Через нестачу часу певний час вдавалося лише робити пробіжки… А потім на роботі випадково зустрів одного поляка, якому розповів про те, що в Україні я грав у регбі. Він одразу зателефонував в один із клубів та домовився, аби я прийшов на тренування. Також мені тоді допоміг Дмитро Федішин, який написав листа тренеру цієї команди.

– Як зустріли у команді?
– Мене прийняли з позитивом, але не все так було райдужно. Мені було дуже важко встигати на тренування, та й сил було замало, адже, працював по 12 годин на добу. Зміна закінчувалася о 18:00, а тренування розпочиналися чи о 18:00, чи о 18:30.

– Як себе почував? Брав участь в офіційних матчах?
– Скажу, що після такого простою було дуже важко. У першій грі вийшов на другий тайм. Сутичка дуже важко давалася, дуже серйозно «задихався», але, за словами тренера, відіграв достатньо добре. У другому матчі я також вийшов у другому таймі, почував себе вже набагато краще. Потім був мій перший виїзд: у Варшаві зіграв дуже мало, бо я частенько пропускав тренування, а суперник був дуже міцним. Пропускав через те, що доводилося долати величезні відстані – п’ятнадцять кілометрів до роботи, а на тренування – близько тридцяти кілометрів в інший бік… Щодо виїзної гри, то я тоді вийшов хвилин за десять до фінального свистка за неприємного рахунку, у нас було достатньо травмованих та втомлених гравців, хлопці навіть відмінили сутичку, для неї елементарно не вистачало людей у необхідних кондиціях. Проявити себе, на жаль, за той час, який провів на полі, я не зміг. Ту гру ми програли з великим рахунком, але мені було все одно приємно хоча б трохи пограти. А от після третьої гри в мене почалися проблеми з роботою, я не міг відвідувати тренування, на цьому все і закінчилося… Надалі я займався лише у тренажерному залі, який знаходився біля того місця, у якому я мешкав.

– А як ти взагалі опинився у Польщі?
– Взагалі випадково. В Одесі зустрів старого друга, який вже кілька років живе та працює у Познані. Він запросив мене у гості, я прилетів, після чого вирішив залишитися тут на деякий час. Так вийшло, що знайшов роботу, а тут повномасштабна війна в Україні…

– Як тобі Польща? Відчуваєш підтримку від поляків? Щось запам’яталося яскраво за цей рік?
– У Польщі мені дуже подобається. Звичайно, підтримка від поляків відчувається дуже серйозно, але і в деяких ситуаціях відчувається певна «неприязнь» до українців через те, що певна частина їх веде себе як удома. Можу зі свого досвіду сказати, що, на жаль, багато хто з моїх земляків часто поводить себе некоректно. Багато чого бачив за цей час, частенько навіть не хотілося із такими людьми знайомитися та спілкуватися. Проте в мене з’явилося і багато чудових знайомих із Польщі, з якими я постійно підтримую зв’язок.

– Стежив за матчами національної збірної України?
– Так, звичайно, дивився матчі збірної України, мені дуже сподобалося те, як наші хлопці боролися з усіма суперниками. Дуже хотілося приїхати та підтримати їх, але через проблеми на роботі, на жаль, не вдалося. Окремо зазначу гру нашого Іллі Води – і у сутичці, і у грі в цілому, він – справжній красень, майбутнє українського регбі.

– Плануєш повернутися до Одеси після закінчення повномасштабної війни чи будуватимеш свою подальшу кар’єру у Польщі?
– Чесно кажучи, не знаю, коли повернуся в Україну. Мені ще дуже хочеться мати можливість грати у регбі, не хочеться кидати спорт, дуже сумую за нашими іграми та тренуваннями, за збірною України, за «КРЕДО»… Тут мені дуже не вистачає регбі, через роботу можу собі дозволити хіба що відвідувати зал, але чи повернуся я після Перемоги додому, чи ні – покаже лише час. Будемо дивитися на обставини, наявність роботи, можливість продовження спортивної кар’єри…

– А що зробиш першим після повернення, коли Україна переможе у війні?
– Поїду на цвинтар на могилу сестри. А ще, тільки не смійтеся, дуже хочеться одеської шаурми!

rugby.od.ua

Максим ЛИСЬ: «Після повернення до України відвідаю могилу сестри та з’їм одеську шаурму»

3 фотографії