Микола ДЕЛІЄРГІЄВ: «Повернувся до Одеси, бо це – моє рідне місто»

Відомий одеський регбіст та тренер Микола Делієргієв на початку повномасштабної війни виїхав із родиною з України, але за рік повернувся до Одеси. Про те, чим займався протягом цього року у Грузії, про регбі у цій країні та про причини повернення Микола розповів у ексклюзивному інтерв’ю Rugby.od.ua.

– Миколо, розкажіть, як ви і ваша родина зустріли повномасштабну війну в Україні 24 лютого минулого року? Якими були ваші перші дії?
– Зустріли повномасштабну війну у реально шоковому стані, була велика розгубленість, був страх, дуже хвилювався за дітей. Усі були у стані «незрозумілості», не знали, що відбуватиметься далі, до чого все це призведе… Моя задача була максимально швидко зробити все, аби моя родина опинилася у безпеці. Діяв дуже швидко – вже 3 березня вивіз рідних до Кишинева. Потім вже, як, певно, багато хто, слідкували за тим, що відбувається в Україні, дивилися, переживали, допомагали один одному, підтримували, хто як і чим може. Для мене тоді було найважливіше те, щоб діти не бачили всіх цих жахіть і не відчували на собі все це.

– Наскільки мені відомо, після цього ви опинилися у Грузії. Розкажіть, чому саме у Грузії? Це якось пов’язано з регбі?
– Насправді, до Грузії я виїхав через свою основну роботу, пов’язану з автомобілями. Через те, що в Україні почалася повномасштабна війна, багато чого миттєво змінилося, причому, змінилося у максимально поганий бік, тому я виїхав до Грузії та почав виправляти важку ситуацію, яка склалася. На щастя, із часом все вдалося.

– Де саме мешкали у Грузії? Вдавалося тренуватися, грати у регбі?
– Мешкав у Поті, адже мої хороші друзі допомогли мені знайти там квартиру, допомагали, підтримували. У регбі не грав півроку, не тренувався, не було можливості. Згодом я поїхав на фестиваль пляжного регбі і не пошкодував про це. Тоді я пограв у своє задоволення за одну з команд. Мабуть, моя гра сподобалася хлопцям, адже, після цього я отримав запрошення взяти участь у тренуваннях клубу «Колхі Раіндебі» («Колхетські лицарі». – Прим. авт.), а згодом – у спарингу. А далі, як то кажуть, розговорилися, роззнайомилися, хлопці дуже приємні, гостинні, круті, і почав регулярно тренуватися та грати. Я до цього півроку жив взагалі без регбі, а там і атмосфера чудова, регбійна, і фантастичний спорткомплекс, команда з традиціями, власною школою. Поступово пробився до заявки і восени вже брав участь у другій грузинській лізі.

– Як виступали?
– Команда виглядала чудово, ми багато вигравали, стали другими перед іграми плейоф. Коли я вже повернувся до Одеси – хлопці вийшли до фіналу та билися за вихід до першої грузинської ліги, але, на жаль, поступилися… Втім, я бажаю їм успіхів у новому сезоні.

– Багато хто каже про те, що у Грузії дуже люблять регбі. Що скажете з цього приводу, про грузинське регбі загалом? Ви ж, мабуть, дивилися у тому числі матчі місцевої Суперліги?
– Ставлення до регбі у Грузії фантастичне! Тут багато хто любить регбі, грає у регбі. Щоправда, грузини називають його рагбі, як англійці. Я вам скажу, що у Грузії регбі цілком можна вважати видом спорту номер один. Як у містах, так і у селах. Звичайно, футбол, баскетбол намагаються конкурувати з ним, але у Грузії ти себе почуваєш як у великій регбійній родині з великими традиціями. В регбі там грають усі: діти, дорослі, ветерани… Я за той період відвідав майже усі матчі збірної Грузії, пам’ятаю повний стадіон на матчі Грузія – Італія. Окрім того, у грузин активно працюють фанзони, де люди збираються, разом дивляться регбійні матчі, обговорюють їх, всі розуміються на грі, знають правила. Це дуже приємно!

– Повномасштабна війна в Україні триває, але ви повернулися до Одеси, хоча могли продовжувати працювати за кордоном. Чому все ж вирішили залишити Грузію до нашої майбутньої перемоги над рашистами?
– Якщо чесно, я взагалі планував побути у Грузії максимум півроку, вирішити усі робочі питання та повернутися додому, але вийшло трохи довше… Чому повернувся? Бо Одеса – це моє рідне місто, тут все рідне, все, що мене оточує, створювало мене як особистість. Я ніколи не прагнув залишити Одесу, не збирався десь «пересидіти», я хотів і хочу жити, працювати у рідному місті, навіть зараз, коли триває повномасштабна війна. Чесно, дуже скучив за усіма, приємно було повернутися та побачити всіх.

– Одеський «КРЕДО» стартував у Суперлізі з регбі-7 експериментальним складом. Ви також взяли участь у матчах першого туру місяць тому. Які враження від повернення у гру на українських полях?
– Коли повернувся до Одеси – почав потроху тренуватися у складі рідного «КРЕДО», спілкуюся із хлопцями, ділюся із ними досвідом, отримую заряд позитиву, коли граю в улюблену гру. У мене багато приємних спогадів, я хочу бути тут, бути корисним у регбі. Відчуваю, що ще трохи можу допомогти на полі! Зараз важливо просто грати та не зупинятися. Дасть Бог, скоро Україна переможе у цій страшній війні, настане мир, після якого ми почнемо нашу нову сторінку життя, почнемо писати нову історію. Я набрався безцінного регбійного досвіду у Грузії, є чим поділитися, потішити, чим здивувати. Головне зараз – аби війна скінчилася якнайскоріше, всі залишилися живими-здоровими. Слава нашим воїнам ЗСУ, слава Україні! Ми обов’язково переможемо!

rugby.od.ua