ОКСАНА КОЛІНЬКО: «ЇХАТИ У НЕВІДОМІСТЬ НЕ ХОТІЛОСЯ, ТОМУ ЛИШИЛАСЯ В ОДЕСІ»

Регбістка жіночої збірної Одеси Оксана Колінько пропустила другу частину минулого сезону через відновлення після операції на коліні, а коли зібралася повноцінно повернутися до тренувань – розпочалася повномасштабна війна в Україні. Це, безумовно, пригальмувало довгоочікуване повернення дівчини на регбійне поле. Про своє життя після 24 лютого Оксана розповіла у відвертому інтерв’ю Rugby.od.ua.

– Оксано, неприємно розпочинати з цього, але реалії такі, що ми не можемо не говорити про це, не можемо не говорити про російсько-українську війну. Пригадай, будь ласка, як, де, за яких обставин ти дізналася про початок повномасштабної війни в Україні?
– Я була в Одесі. На звуки вибухів дуже гучно зреагувала моя Ніта (собака – Прим. авт.), вона, певно, намагалася мене попередити, але я проігнорувала гавкіт, навіть посварила бідолаху. Але дізналася майже одразу після цього: о 5:30 пролунав телефонний дзвінок, мені зателефонував мій друг, який сказав: «Усе, почалося…». І доволі швидко я почула потужний вибух, який довів мені, що це – не жарти і не випадковість…

– Дуже злякалася? Якими булі твої перші дії після цього? Як відреагували люди, які знаходилися поруч, якщо ти була не одна?
– Деякий час я перебувала у шоковому стані, але потім почала думати про те, що робити, збирала необхідні речі. Мої батьки мешкають у Кривому Розі, вони одразу зв’язалися зі мною, ми домовилися постійно бути на зв’язку. Людина, з якою я мешкаю, була в паніці, вона почала істерично збирати усі речі, без розбору. Довелося швидко заспокоювати. Зараз сама не розумію, як мені це вдалося, але мені вдалося! (посміхається)

– Багато хто ще наприкінці лютого-початку березня терміново виїхав з Одеси до західних регіонів України чи за кордон. А як було у твоїй ситуації? Планувала виїжджати? Були варіанти, бажання?
– Спочатку були думки про те, аби поїхати, але я вирішила почекати кілька днів, слідкувала за перебігом подій в Україні. Їхати у невідомість не хотілося, тому у підсумку залишилася в Одесі.

– Повномасштабна війна в Україні триває вже майже сім місяців… Як ти провела цей час? Робота, якісь інші заняття, курси?
– Чесно кажучи, перший місяць перебувала у незрозумілому стані, але потім опанувала себе і продовжила те, що почала ще до 24 лютого – робити ремонт у своїй квартирі. Потім, коли закінчила ремонт, відзначила свій ювілей та «новосілля». Вважайте, що тоді виповнилася одна з моїх найзаповітніших мрій! А дещо пізніше мені вдалося здійснити ще одну – я отримала водійські права. Також відвідувала зі своєю Нітою «поліцейський патруль», уперше років за десять побувала на риболовлі, була свідком того, як пролітають супутники Ілона Маска. Звичайно, протягом усього цього часу допомагала літнім людям, віддала багато речей багатодітній родині, яка мала в них потребу, донатила на ЗСУ, як і багато хто з українців. Зараз продовжую жити, їсти смачну їжу, багато проводити часу на свіжому повітрі, зустрічатися з друзями, але у новій реальності – з сиренами повітряної тривоги, вибухами по всій території України…

– Що скажеш про тренування? Коли почала навантажувати себе після початку повномасштабної війни? Ти ж пропустила осінню частину попереднього сезону, певно, дуже скучила за грою…
– На повноцінні тренування вдалося потрапити не так давно, насправді. У червні минулого року мені було зроблено операцію на коліні, півроку до початку широкомасштабної війни в Україні я не тренувалася, лише відновлювалася після операції, але коли почала потроху думати про повернення до повноцінного тренувального процесу – почалося все це… Лише кілька місяців тому я повернулася до команди, тренувань на полі. Так, я дуже скучила за всім цим за цей час!

– Як себе почуваєш після такої паузи?
– Скажу чесно, важко, але все можливо, якщо дуже хотіти та працювати!

– Деякі дівчата з жіночої збірної Одеси, які не виїжджали за кордон, не грали у регбі вже рік. А ти коли востаннє виходила на поле?
– Востаннє я грала у регбі у травні 2021 року на турнірі у Молдові, де, власне, й отримала цю травму коліна…

– Команда наразі готується до старту чемпіонату України. Як тобі атмосфера у колективі, наскільки ви готові захищати титул, який неодмінно здобуваєте щороку?
– Команда готується, ми, звичайно, готові захищати титул, дуже хочеться знову відчути цей адреналін, командну гру, жагу до перемоги. Ми чекаємо та сподіваємося на те, що все вдасться!

– Кілька твоїх мрій здійснилися під час війни, а про що мрієш тепер? От закінчиться війна, Україна переможе, що зробиш після цього?
– Якщо казати про щось дійсно серйозне, то зароблю гроші та придбаю автомобіль!

rugby.od.ua