БОГДАН ЖУЛАВСЬКИЙ: ЧУДОВО, ЩО ОДЕСЬКІ СУДДІ ПІД ЧАС ВІЙНИ ВДАЛО ПРАЦЮЮТЬ НА МІЖНАРОДНИХ ЗМАГАННЯХ

Керівник суддівського корпусу Федерації регбі Одеської області Богдан Жулавський у відвертому інтерв’ю прес-службі Федерації регбі Одеської області розповів про своє життя під час війни, практику одеських суддів за кордоном, «заморожений» проект оновленого «КРЕДО», про те, як вдалося повернути до ПАР нового головного тренера «КРЕДО», сенсації у світовому регбі та про те, куди поїде після перемоги України у війні.

– Богдане, цей рік для нас особливий. На жаль, у негативному сенсі, оскільки 24 лютого в Україні почалася повномасштабна війна, тому й розпочати наше інтерв’ю пропоную з цього самого дня, який розділив наше життя на «до» та «після». Пригадай, будь ласка…
– Якщо дозволите, розпочну не з цього дня, а з того, що відбувалося напередодні. Одеська команда «КРЕДО-1963», якій я мав допомагати у сезоні 2022 року, готувалася до проведення навчально-тренувальних зборів у Миколаєві. Збори мали розпочатися 25 лютого, отже, в мене було багато організаційної роботи. Окрім того, новому головному тренеру команди – південноафриканцю Людве Буі – необхідно було отримати візу до Молдови, адже, ми збиралися провести там кілька спарингів. Як виявилося, це не дуже просто – отримати візу до Молдови для африканця.

23 лютого було проведено доволі інтенсивне вечірнє тренування. Ми з хлопцями вирішили потужно попрацювати у тренажерному залі, потім провів годинне тренування у якості асистента тренера на регбійному полі. В цілому, я так втомився напередодні 24 лютого, що заснув настільки глибоким сном, що зранку просто не чув вибухів. Пізніше зателефонував брат, я не з першої спроби взяв слухавку, послухав його, хоча знаходився ще у напівсонному стані, отже, чомусь подумав про те, що це був сон. І вже потім, коли я остаточно прокинувся – почитав новини в інтернеті і, м’яко кажучи, зомлів. Пам’ятаю, що хтось понаписував, що десант окупантів уже висадився біля пам’ятника Дюку де Рішельє. Отже, одразу почав телефонувати рідним, близьким, вирішувати з ними, що робити. Зателефонував своїм шефам, далі стало зрозуміло, що увесь наш труд, цей чудовий проект «МЕТР+КРЕДО», який готувався останніми місяцями, у цей же день було «заморожено». Це в принципі було дуже боляче, а мені ще й слід було якось пояснити все це нашому іноземному тренеру з ПАР.

– До речі, як він зустрів той ранок?
– Він зателефонував мені, наша розмова розпочалася із його питання «Поясни мені, що відбувається?». Я спробував його заспокоїти, трохи пізніше приїхав до нього, розповів усе, що знав на той момент. Пам’ятаю ці емоції: ми поїхали до центра міста, людей на вулицях було дуже мало, все було відносно спокійно, транспорт працював. Але при цьому ми побачили, що усі заклади були зачинені, але в них були власники та працівники, які у терміновому порядку згортали, забирали усе, що було цінного. Далі ми почали будувати свій план щодо того, як Людве повернутися до ПАР. Почали телефонувати до посольства ПАР в Україні, але усі його працівники, як виявилося, виїхали з України заздалегідь. Були в мене телефонні розмови з братами Людве та навіть із його мамою. Моїм завданням було заспокоїти їх, особливо – маму. Я пообіцяв їй, що дуже скоро вона побачить свого сина живим та неушкодженим, що я зроблю для цього усе. Спілкуватися було нелегко, всі були на емоціях. Але все закінчилося добре…

– Ми вже писали про те, як Людве повернувся до ПАР, але нагадайте нашим читачам, багато хто міг зі зрозумілих причин пропустити цю новину…
– Мені вдалося придбати для Людве авіаквиток із Бухареста. Я домовився із нашими колишніми одноклубниками у Молдові та Румунії, вони допомогли пройти кордони та з трансфером до Бухареста. Нагадаю, що громадянину ПАР потрібні були візи як до Молдови, так і до Румунії…

Ми дуже швидко зібрали усі необхідні речі та автівкою поїхали на КПП «Рені-Джурджулешти-Галац». На щастя, нам вдалося повернути тренера додому, як я і обіцяв його рідним.

– Чим ви займалися усі ці майже десять місяців війни? Багато хто з нас втратив роботу, ми намагаємося жити за рахунок якихось підробіток, але при цьому – допомагати ЗСУ, волонтерам…
– Все саме так у мене і відбувається. Спорт зупинився, є деякі «підробітки». Влітку вирішив пройти курс лікування свого колінного суглоба, оскільки він мене останнім часом дуже бентежив. Також займаюся волонтерством. Не буду приховувати: побував у достатній близькості до фронту. Також наразі отримую свій другий диплом – вчуся на тренера у Південноукраїнському педагогічному університеті імені Ушинського, періодично обслуговую у якості судді дитячі регбійні фестивалі. Ну і, звичайно, у період з серпня до листопада займався менеджментом у «КРЕДО», коли ми зібрали хлопців для підготовки багатьох із них до ігор національної збірної України.

– Регбійного сезона в Україні як такого не було: кілька одноденних турнірів серед чоловіків та жінок – це й усе. Втім, одеські судді обслуговували ці змагання. Розкажіть, будь ласка, про це.
– Наші судді, на сьогодні, є «кістяком» усього суддівства в Україні в цілому. До того ж, до Одеси повернувся Борис Бовсуновський. Не були виключенням змагання з регбі-7 у Хмельницькому та Львові. Вважаю, що проведення Кубка України серед чоловіків та Суперліги серед жінок в умовах воєнного стану – це було щось з розряду фантастики. Приємно, що Федерації регбі України вдалося втілити у життя хоча б частину з запланованого. Із глибоким почуттям подяки звертаюся до воїнів ЗСУ та усіх людей, які допомагають військовим та звичайним людям під час повномасштабної війни в Україні.

– Що скажете про рівень змагань та суддівської роботи?
– Гравці та судді не мали ігрової практики майже рік, отже, давати якусь оцінку і тим, і тим не хочеться, не маю морального права. Скажу так: нам завжди є про що поговорити щодо рівня того чи іншого арбітра.

– Давайте поговоримо про дитячі регбійні фестивалі, які, попри все, вдалося проводити протягом другої половини року Федерації регбі Одеської області та Одеській регбійній спілці. Наскільки вони були важливими для регбістів та регбісток, наставників команд – зрозуміло. А як щодо суддівства?
– Я вважаю дуже важливим участь арбітрів у дитячих фестивалях. І справа тут не стільки в отриманні суддівської практики, скільки у психології. У кожній віковій категорії у арбітра має бути свій акцент на те, аби відточувати мислення, техніку гравців, безпеку, принципи поваги до суперника та партнерів. Зі свого досвіду скажу, що це дуже непросто – обслуговувати матчі наших юних регбістів, яким ще немає одинадцяти-дванадцяти… Звичайно, чим молодші гравці, тим більше має бути педагогіки та м’якості. Я помітив, що підказки тренера, батьків та партнерів по команді юні гравці з м’ячем під час ігор не чують, а от те, що каже арбітр у полі – чують чудово та виконують, тому я часто підказую командам, адже правила гри досить важкі для свідомості 11-13-річних гравців. І, звичайно, якщо арбітр вміє бути диригентом гри у будь-якій віковій категорії – це каже про його високий рівень у багатьох аспектах.

– Деякі одеські судді працювали чи продовжують працювати за межами України. Розкажіть, будь ласка, про цю практику…
– Одразу відзначу, що я дуже радий тому, що наші судді набираються унікального та безцінного досвіду роботи за кордоном, дуже сподіваюся, що у майбутньому вони його використовуватимуть в Україні.

Звичайно, перш за все відзначу Ольгу Суркову. Вона дуже щаслива та любить регбі, а регбі відповідає їй взаємністю. Зараз вона мешкає у Франції, має постійну суддівську практику. Особливо приємно, що вона обслуговує матчі з регбі-15 серед чоловічих команд різних вікових категорій. Для жінки-арбітрині це дуже важливо з точки зору психології. Хочу також додати, що вона обслуговувала цього року жіночий фінал чемпіонату Європи з регбі-7 у дивізіоні «Трофі» у Будапешті між збірними Англії та Італії, нещодавно працювала у якості судді на матчах престижного міжнародного турніру у Дубаї, перед цим спостерігала за роботою суддів на фіналах Кубка світу з регбі-15 серед жінок у Новій Зеландії. Упевнений, це – безцінний досвід.

Зураб Кікачеішвілі також з початком війни перебрався до Франції. Не зважаючи на свій вік, він продовжує грати за один із місцевих клубів – «Родез» – у Федералі 3. Вважаю, що коли людина знаходиться у такій розвинутій регбійній країні – у неї завжди є що перейняти у місцевих суддів.

Владислав Ільницький вже тривалий час знаходиться у Німеччині, нещодавно місцевий регбійний союз почав долучати його до матчів вищої ліги з регбі-15, а до цього він увесь цей час працював на поєдинках дивізіоном нижче. Все це каже про його прогрес, що приємно.

Тетяна Тарасюк цього року обслуговувала матчі чемпіонату Європи з регбі-7 серед дівчат віком молодше за 18 років у Польщі. Дивився її ігри, можу сказати лише те, що їй вже час працювати на матчах більш високого рівня. Але такі змагання дуже потрібні для отримання досвіду саме міжнародного рівня.

Карина Храмова цього року працювала на матчах з регбі-7 у Сербії, зараз знаходиться в Одесі, допомагала на дитячих фестивалях, обслуговувала Кубок України серед чоловіків з регбі-7, перебувала у хороших фізичних кондиціях, чудово проявила себе як арбітриня.

Слід також відзначити Бориса Бовсуновського. Він цього сезону обслуговував матч чемпіонату Європи з регбі-15 між Фінляндією та Данією.

Користуючись можливістю, хочеться подякувати офіцеру з розвитку суддів у нашому регіоні від Rugby Europe Євгена Прокопі. Він допомагає отримувати нашим арбітрам призначення на матчі різних міжнародних змагань.

– Це дуже добре, що наші арбітри мали міжнародну практику, але загалом для більшості з наших суддів її було дуже й дуже мало. Наскільки негативно це може вплинути на них у розрізі наступного сезону?
– Звичайно, відсутність постійної суддівської практики позначається на якості обслуговування матчів. Тим більше, вже більше року діють певні зміни та додатки у правилах регбі-15. Арбітр – це дуже важливий елемент у розвитку того чи іншого виду спорту. Чим складніші правила гри – тим більш уразливим є рівень арбітра за відсутності постійної практики. А регбі – одна з найважчих ігор у світі, якщо казати про правила. Тому я дуже вдячний Rugby Europe та регбійним союзам інших країн за можливість надавати суддівську практику одеситам.

– Чи слідкували ви за найпрестижнішими європейськими та світовими змаганнями серед чоловіків та жінок? За когось вболівали?
– Слідкував, за можливості, за іграми з регбі-15. Майже завжди віддаю перевагу андердогам, а сезон 2022 року був багатим на сенсації і несподіванки. Найяскравішими подіями вважаю перемоги збірної Грузії над Вельсом та Італією. У Грузії дуже сильна молодь, зроблено величезний стрибок на рівні гри тричвертних і півзахисту, дуже радий за них.

Також зазначу збірну Португалії – команда вийшла на Кубок світу, який наступного року прийматиме Франція. Португальська молодь також здійснила крок уперед і продовжує дивувати.

Неможна не пригадати несподівану перемогу Італії над Австралією.

Окремо відзначу Аргентину. Перемоги над Австралією, Англією, над Новою Зеландією на виїзді… Це – повага. І нехай їхня гра не завжди була стабільною, у тому числі – з точки зору дисципліни, але все ж головний тренер аргентинців Майкл Чейка вивів збірну на якісно новий рівень. Тепер вони є претендентами на вихід до фіналу Кубка світу. А хто б міг подумати про це минулого року?

Також здивувала збірна Чилі, яка пробилася на Кубок світу завдяки перемогам над такими важкими для себе суперниками, як Канада та США.

Серією ігор із Уругваєм сподобалася Румунія, яка, до того ж, в одній з них навіть перемогла.

Бездоганними цього сезону були Ірландія та Франція. Французи взагалі, мені здається, демонструють якийсь новий рівень регбі. Цікаво буде побачити матчі цієї збірної наступного року!

Загалом, цього сезону у багатьох іграх могло статися все, що завгодно. Тим цікавіше буде спостерігати поєдинки Кубка світу у Франції у 2023.

– Оскільки ми заговорили за Кубок світу 2023 року, за кого вболіватимете?
– Вболівати я буду за збірну Грузії, як, зазвичай, вболіваю за Україну, також симпатизую командам Шотландії та ПАР.

– До речі, якими якостями мають бути наділені судді задля того, аби їм було довірено працювати на матчах Кубка світу та інших найпрестижніших змаганнях планети? Чи планується наступного року долучати до міжнародних турнірів одеських суддів?
– Тут має бути дуже широкий план роботи як з боку арбітра, так і збоку Союза регбі/Федерації, яка відряджає того чи іншого арбітра на міжнародні змагання.

Одного бажання арбітра тут недостатньо. Має бути підтримка Союза регбі/Федерації. Арбітр має знати технічну мову, обов’язково – англійську та бажано ще й французьку. Не буду казати про правила, жести, переміщення та інше – це взагалі не обговорюється.

Для цього потрібна не лише стабільна практика у турнірах найвищого рівня, а й постійні семінари, робота на міжнародних змаганнях. Обов’язково має бути «особистий тренер», бажано – авторитетний у суддівстві, який буде наставляти, вчити та просувати арбітра, лобіювати його на міжнародному рівні. Ну і, звичайно, матеріальний бік питання також важливий, судді мають отримувати за свою роботу гідні гонорари, мають бути зацікавлені у прогресі. В цьому плані хочу навести приклад регбійного Союзу Грузії. Тривалий час у Грузії не звертали уваги на суддівство, але потім грузини зрозуміли, що це – важлива складова у розвитку рівня гри та спортсменів. Зараз є група арбітрів, які обслуговують матчі високого рівня. Зазначу Ніку Амашукелі, який працює на іграх топ-збірних світу, топ-клубів найпотужніших ліг Європи. Ніка чудово веде гру, має відмінну комунікацію із гравцями, дуже зрозуміло коментує те, що потрібно для розуміння ситуації як гравцям, так і глядачам. Вважаю, що на цьому етапі нам потрібно прагнути до такої моделі розвитку суддів, як у Грузії.

– Усі ми віримо у те, що війна в Україні закінчиться вже найближчим часом. Ви вже думали про те, що, перш за все, зробите після перемоги України?
– Звичайно, буде шалена радість, але, водночас, дуже важко її буде проявляти, оскільки ми платимо за цю перемогу дуже й дуже велику ціну… Обов’язково захочеться зробити якийсь оригінальний знак подяки нашим воїнам-регбістам. Також сподіваюся закінчити ремонт у квартирі, який було зупинено 23 лютого.

Окрім того, скажу, що за 10 днів до початку повномасштабної війни мої друзі запропонували мені поїхати до Грузії, квитки були з відкритою датою. Мене дуже давно туди запрошують мої колишні партнери по «КРЕДО-1963», тому після перемоги я обов’язково поїду до Грузії. Упевнений, грузинам також буде що святкувати разом із нами!

rugby.od.ua

БОГДАН ЖУЛАВСЬКИЙ: ЧУДОВО, ЩО ОДЕСЬКІ СУДДІ ПІД ЧАС ВІЙНИ ВДАЛО ПРАЦЮЮТЬ НА МІЖНАРОДНИХ ЗМАГАННЯХ

3 фотографії