Одеський регбіст – про чемпіонат Європи U-18 та життя в умовах війни.
Вихованець одеської школи «Анатра» Дмитро Бодюл у березні відсвяткував своє 16-річчя, а вже у липні дебютував в елітному дивізіоні чемпіонату Європи з регбі-7 серед юніорів (U-18).
Rugby.od.ua пропонує вашій увазі ексклюзивне інтерв’ю з унікальним, як для свого віку, регбістом. Поговорили про чемпіонат Європи, першу спробу у складі збірної в «еліті» чемпіонату Європи, війну в Україні, навчання у військовий час та плани на майбутнє.
– Дмитре, давай розпочнемо з найсвіжішого: нещодавно у складі юніорської збірної України ти дебютував в елітному дивізіоні чемпіонату Європи U-18 з регбі-7. Що запам’яталося найбільше з тієї поїздки до Польщі?
– Все було дуже класно, відчувався височезний рівень та уся серйозність змагань. Звичайно ж, більш за все запам’ятався мій дебют, перший вихід на поле у регбійці збірної, це – незабутнє почуття.
– Що скажеш про зіграні поєдинки? Які сподобалися та запам’яталися найбільше?
– Я вважаю, що ми продемонстрували пристойну гру навіть за таких обставин у нашій країні. Більш за все сподобалася гра з Ірландією. Нехай ми й поступилися, але точно проявили характер, навіть відрізками відчували певний смак перемоги! (посміхається)
– Як вважаєш, чого не вистачило збірній України задля більш високого результату? Як сприйняли підсумкове дев’яте місце?
– Нам дуже не вистачало ігрової практики, адже більшість регбістів не мала змоги грати чи принаймні повноцінно тренуватися в Україні під час війни протягом тривалого часу. Цьому результату ми, звичайно, раді, оскільки нам вдалося закріпитися в елітному дивізіоні чемпіонату Європи. Про щось більше ми могли лише мріяти!
– У березні тобі виповнилося лише шістнадцять, ти – наймолодший регбіст у збірній України U-18. Скажи, це якось впливає на твоє положення у команді? Чи ставлення до усіх однакове, незважаючи на вік?
– Мій вік, чесно кажучи, нікого у збірній не бентежив, усі спілкувалися з усіма, усі були «у темі», як то кажуть. Хіба що було питання чи зможу я за Регламентом грати офіційні матчі в «еліті» чемпіонату Європи U-18 у свої 16 років, через які я певний час доволі серйозно нервував. На щастя, я зіграв у Польщі.
– Як тобі вдається у такому юному віці демонструвати таку дорослу гру? Потужна любов до регбі, поради тренерів?
– Наступне питання! (посміхається) Звичайно, це – величезна заслуга моїх тренерів, за що дуже хочеться їм подякувати. Вони в мене повірили, навчили мене усьому, що я вмію, та продовжують робити мене краще. Регбі – це моє життя. У вільний час я регулярно дивлюся регбійні матчі в інтернеті, огляди, можу годинами розмовляти про цей вид спорту, до війни обожнював приїжджати та дивитися матчі Суперліги та вищої ліги, завжди дуже цікаво вчитися чомусь новому, грати на такому рівні чи навіть більш високому.
– На твоєму рахунку – результативна дія в одному з матчів у «еліті» чемпіонату Європи. Розкажи нам про це!
– Так, мені вдалося відзначитися спробою у поєдинку зі збірною Ізраїлю. У той момент емоції переповнювали мене, я світився немов маленьке дитя! (сміється)
– Не можу не запитати тебе про той самий день, коли розпочалися усі ці жахіття на більшості територій України… Як зустрів повномасштабну війну в Україні, які думки були з цього приводу?
– Все було так незрозуміло… Я прокинувся від потужних вибухів, вийшов на кухню, мама також у цей момент прокинулася, була дуже збентежена, але ми тоді ще не розуміли, що почалася повномасштабна війна. Я тоді сказав їй: не хвилюйся, певно, хтось підірвав петарди на подвір’ї. Її це жодним чином не заспокоїло, але стало тихо і ми пішли спати. Лише зранку почитали новини та зрозуміли, що це були не петарди, а ракети, що і до нас дійшла справжня війна.
– Як, у цілому, минули ці п’ять місяців війни для тебе?
– Перші місяці було дуже моторошно, лячно, потім почав потроху звикати до всього цього, паніка зникла, усі почали перелаштовуватися та жити фактично новим життям. Як пройшли? Навчання, тренування, прогулянки з друзями, усіляке було за ці місяці.
– До речі, говорити про нормальне навчання навряд чи можна, так? Як закінчив черговий клас?
– Навчання навесні проходило дистанційно. Так, голова була переповнена зовсім іншим, але намагався вчитися. Лише перший місяць не міг зібратися та нормально займатися, було дуже страшно, а потім, з часом, особливо коли потроху почав тренуватися, це максимально відволікло від цього пекла, яке відбувається у нашій країні. Ну і навчальний рік закінчив в цілому нормально.
– Лише влітку з’явилася законна можливість проводити повноцінні тренування, а не якісь індивідуальні заняття та пробіжки групами по парках. Дуже скучив за регбі за цей час, коли неможна було тренуватися у команді?
– Звичайно, дуже скучив, але не лише тоді за тренуваннями, а й зараз за чемпіонатом України, офіційними матчами. Одне тішить – зараз в Одесі ми вже кілька разів грали товариські матчі на стадіоні «Академія Спорту», це викликає купу емоцій та дуже допомагає нам залишатися у формі.
– До речі, про тренування та товариські матчі. Як все ж таки вдалося підготуватися до чемпіонату Європи, якщо в Одесі не було можливості повноцінно тренуватися? Все підтягував на зборах?
– Так. Збори проходили у швидкому темпі, як на мене, у нас було доволі мало часу на підготовку, нам давали більше роботи над технікою та командними взаємозв’язками, але й про фізичні вправи не забували. Втім, звичайно, було б набагато краще, якби ми всі повноцінно тренувалися та грали офіційні матчі навесні і влітку. Але така ситуація, що поробиш?
– Як це – повертатися з тихої та спокійної Польщі, де проходили матчі чемпіонату Європи, до Одеси, яка щодня знаходиться під загрозою ракетних обстрілів, у якій щодня лунають повітряні тривоги?
– Не знаю, як інші, а я з радістю повертався до рідної Одеси, за час перебування на зборах та чемпіонаті Європи дуже скучив за родиною та друзями, тому повітряні тривоги мене не бентежили! (посміхається)
– До речі, багато спортсменів, особливо ті, кому ще не виповнилося вісімнадцять років, виїхали з України та грають в інших країнах. Ти залишився. Не хотів покидати рідне місто та країну? Чи були інші причини?
– Якби ми мали можливість виїхати до іншої країни усією родиною, то ми б це зробили навесні, але ми вирішили, що не залишимо тата одного в Одесі, бо не витримаємо цих переживань на відстані. Отже, усі залишилися, разом плануємо зустріти перемогу!
– Вже думав про те, що зробиш першим після перемоги України над рашистами?
– Сподіваюся, це станеться якомога скоріше, аби я ще встиг цього року скупатися у морі. Це нестерпно – жити біля моря та жодного разу в ньому не скупатися за цілий рік! (посміхається)
– Які цілі ставиш перед собою на найближчий час?
– Дуже хочеться заграти на професіональному рівні. За першої можливості буду чіплятися за свій шанс та намагатися використати його.
Відео галерея до новини «Регбісти Збірної Харківської області – володарі золотих медалей чоловічої Суперліги з регбі-7 сезону 2024 року!».
Відео галерея до новини «Чемпіонат України з регбі-15 (чоловіки): збірна команда м. Києва вдома розгромила одеський «Кредо-63»».
