ОЛЕКСАНДР ПЕРЕЛІ: «ОДЕСЬКИЙ «ПОЛІТЕХНІК» ЗБИРАВСЯ ПРИСТУПАТИ ДО ТРЕНУВАНЬ, АЛЕ ВІЙНА НЕ ДОЗВОЛИЛА»

Один із старожилів одеського «Політехніка», представник адміністрації клубу Олександр Перелі в ексклюзивному інтерв'ю Rugby.od.ua розповів про те, як зустрів війну, чим займається, як на ньому позначилося подорожчання бензину та про те, що зараз відбувається із «Політехніком».

– Олександре, перш за все, хотілося б дізнатися про те, як ви зустріли 24 лютого. Той самий день, який розділив життя українців на «до» та «після»…

– Якщо говорити чесно, то в цей момент я кохався, почув вибухи, визирнув у вікно, запитав сусіда про те, що відбувається, а він каже: «Війна почалася…».

Звичайно, після такого було складно заснути, вранці спочатку не розумів, що робити, стан був розбитий, не міг повірити у те, що відбувається. Начебто на дворі XXI століття, але люди, як кажуть, не змінюються. Багатьма рухають жадібність та жадоба влади.

- Чим займаєтеся ці три місяці?

– Я, як бачите, залишився в Одесі, продовжую займатись тим, чим і раніше – критичним експортом, працюю у зерновій сфері, допомагаємо фермерам експортувати зерно. Звичайно, великих грошей не заробляю, але хоч якась корисна справа, яка, в тому числі, відволікає від військової реальності.

– Як справи в одеського «Політехніка»? Команда перед початком широкомасштабного наступу рашистів розпочала підготовку до сезону?

– У нас перед початком всього цього жаху була довга зимова перерва, ми збиралися поступово вибудовувати регулярний тренувальний процес, але так сталося, що 24 лютого все зупинилося та «заморозилося». Тобто, тренувань немає, багато хлопців займаються волонтерством, хтось – служить у ЗСУ, хтось – у теробороні, є навіть ті, хто зник безвісти… Зокрема, поки що не можуть знайти нашого захисника Маріуполя Вагана Мосіняна…

Є легке листування в чаті, але поки не до тренувань та підготовки до сезону. Звісно ж, «Політехніку» – бути. Ми обов'язково гратимемо, буде команда, історію клубу ми несемо в душі і в серці, але, звичайно, проблема з кадрами нікуди не поділася. Нам і до війни було складно щодо кількості гравців, а після її закінчення – навіть не знаю, звідки брати мужиків. Загалом ситуація така, що все це дуже тисне. Тішить, що трохи пограв із ветеранами під час матчу пам'яті Леоніда Шелестовича. Вважаю, зараз дуже важливо перемикатися на спорт, а головне – не сваритись один з одним, підтримувати та допомагати близьким.

– Багато хто під час війни підтримує форму самостійно. Як у вас із цим?

– У зв'язку з подорожчанням бензину та його зникненням у певний момент почав їздити на роботу на велосипеді. Це вже, гадаю, дуже гідно! (посміхається) Також ходжу на Трасу Здоров'я, граю з хлопцями у баскетбол просто неба. Крім того, у провулку Азарова є чудовий тренажерний комплекс, в якому теж періодично займаюся. Але знаєте, головне не це. Закінчиться війна – всі зможуть активно тренуватися, набирати форму, хай на це знадобиться певний час. Головне те, щоб серце витримало все це…

rugby.od.ua