СЕРГІЙ НІКІТІН: «ПРЕКРАСНО ЗНАЮ ПРО ТЕ, ЯК ЖИВЕТЬСЯ ЛЮДЯМ ПІД «ЗАСТУПНИЦТВОМ» РФ»

Колишній капітан одеського «Політехніка» Сергій Нікітін не з чуток знає про те, як живуть люди під «заступництвом» росії, адже він народився і виріс у столиці невизнаного Придністров'я.

Цього року Сергій пішов на підвищення – він приєднався до флагмана одеського регбі – КРЕДО-1963. Разом із умовно новими партнерами по команді (яких він чудово знав) під керівництвом нового головного тренера Людве Буї Сергій активно готувався до сезону аж до 24 лютого... Але в справу втрутилися рашистські війська.

Rugby.od.ua пропонує до вашої уваги ексклюзивне інтерв'ю з Сергієм Нікітіним. З ним ми поговорили про війну в Україні та про те, чим він займається нині.

- Сергію, ви в порядку? Де знаходитесь? Чи добре з вашими рідними?

– Я перебуваю в Одесі, їхати з міста навіть думок не було. Щодо рідних, то вже майже два місяці вони перебувають у Румунії. Спочатку дуже чинили опір, не хотіли їхати без мене, але потім все-таки зважилися, чому я дуже радий, враховуючи те, що відбувається зараз в Україні в цілому та в Одесі зокрема. Скажу відверто, я дуже сумую за ними, зате впевнений і спокійний за них, вони в безпеці, це – головне.

– Розумію, що тема болюча, але, як кажуть, усе, що нас не вбиває – робить нас сильнішим. Згадайте 24 лютого перший день широкомасштабної війни на території України. Як зустріли війну? Наскільки це було страшно та несподівано для вас? Які думки виникли у голові після бомбардування міст під ранок?

– Емоції, які я відчув, почувши новину про те, що в Україні розпочалися широкомасштабні бойові дії, – це переживання за рідних. Я відразу почав думати про те, як і де їх сховати від цього жаху. Потім була легка розгубленість, оскільки ніхто не розумів, як правильно діяти у такій ситуації. Крім того, виникло сильне обурення і ворожість до дій Росії.

Вранці 24 лютого мені зателефонувала моя мама, вона просила мене приїхати до Тирасполя – я там народився та виріс, проте я вирішив залишитися в Одесі.

– У Тирасполь, який перебуває під «заступництвом» Росії…

- Так, я чудово знаю про те, як живеться людям, які перебувають під «заступництвом» Росії, маючи на увазі ПМР. Не можу сказати, що там все погано: якщо порівнювати з тією ж Молдовою, то, напевно, рівень життя звичайних громадян таки трохи вищий. Але, проживши в Одесі десять років, до того ж часто приїжджаючи в Україну з дитинства, адже мій батько – українець, я чудово усвідомлював і усвідомлюю, що ніякий «руській мір» тут не потрібен.

– Україна дає героїчну відсіч російським окупантам уже 77 днів. Кожен по-своєму намагається допомогти країні, нашим військовим: хтось записався до ЗСУ, хтось приєднався до територіальної оборони, хтось зайнявся волонтерською діяльністю, хтось продовжує працювати за фахом. Чим ви займаєтесь? Чи були думки про те, щоб взяти в руки зброю та змінити рід діяльності?

– Я спочатку думав з приводу вступу до тероборони, але, на щастя, в Одесі не ведуться активні бойові дії, які б точно змусили всіх нас взяти в руки зброю. Я щосили намагаюся працювати, бути корисним на своєму місці, адже вважаю, що якщо всі кинуть роботу і підуть у волонтери чи тероборони, то економіка міста та країни загалом впаде. Цього допустити не можна, адже всім потрібно звідкись заробляти гроші на існування, у тому числі – це дуже важливо для військових та тих самих волонтерських організацій. Тому я впевнений, що всі мають докладати максимальних зусиль на своїх робочих місцях, якщо такі збереглися. Ну і, звичайно, тих, хто має роботу, закликаю підтримувати наших військових і постраждалих від війни в Україні, зокрема, фінансово.

– Усі спортивні заходи в Україні різко зупинилися 24 лютого. Спортсменам дуже складно зараз не просто заробляти, а навіть просто тренуватися. А як справи з підготовкою до нового сезону? Адже ми віримо в те, що він рано чи пізно таки почнеться.

– Ви знаєте, цього року я мав би виступати у складі реформованого «КРЕДО». Під керівництвом нового головного тренера з ПАР та Дмитра Федишина відчувався великий прогрес, я був упевнений у тому, що в наступному сезоні команда продемонструє прогрес і складе серйозну конкуренцію беззаперечному фавориту та регулярному чемпіону країни – харківському «Олімпу». Але, як бачите, все тимчасово заморожено.

Я знаю, що багато хто робить пробіжки, ходять до тренажерної зали, але загалом, що логічно, зараз кожен належить сам собі. Хтось ходить тільки до тренажерної зали, хтось волонтерить, ми збираємось разом раз на тиждень, граємо, але це більше сприймається не як серйозне тренування, а як спосіб трохи розвантажити голову від важких емоцій, побачити друзів та партнерів по команді. Коли тренуєшся з хлопцями щодня – не розумієш, як це – нудьгувати за ними. А під час таких перерв це відчуття з'являється.

– Чи вдається поєднувати роботу з підтриманням хорошої фізичної форми?

- Я періодично ходжу в тренажерний зал і бігаю невеликі кроси, проте інтенсивність таких тренувань, звичайно ж, у рази нижча, ніж у мирний час. По суті, займаюся цим лише заради того, щоб відволіктися від негативних новин і тієї ж роботи.

– Ми віримо у те, що війна скоро закінчиться, Україна переможе. Ви вже думали, що зробите відразу після закінчення війни?

- Я думаю і мрію про це щодня. Звичайно ж, перше, що зроблю – поїду до Румунії та заберу своїх рідних додому. Я дуже цього чекаю. І вони також.

– Що можете побажати регбійній спільноті, нашим військовим та людям, які перебувають в Україні та переживають цю війну?

– Регбійному загалу бажаю продовжувати займатися корисними справами на благо нашої країни та безпеки наших громадян. Я дуже сподіваюся, молюся, щоб війна якнайшвидше закінчилася. Вірю, що восени ми вже точно зможемо порадувати шанувальників регбі добрими матчами та новими перемогами.

Військовим бажаю якнайбільше сил, здоров'я, підтримки та перемог. Розумію, що, через 77 діб, багато хто дуже втомився, виснажений як морально, так і фізично, хлопці воюють на межі своїх можливостей, а може навіть і переборюючи себе. Щоразу, коли я читаю новини, бачу їхні успіхи на фронті, мене переповнює величезне почуття гордості за них. Слава Україні! Ми обов'язково переможемо!

rugby.od.ua