Анастасія КУЗЬМІНА: «МАБУТЬ, Я ЄДИНА УКРАЇНКА У ЧЕМПІОНАТІ США З РЕГБІ»

До вашої уваги ексклюзивне інтерв’ю Rugby.od.ua із одеситкою Анастасією Кузьміною, яка минулого року успішно дебютувала у чемпіонаті США з регбі у складі ньюйоркського клубу NYRC.

– Настю, пам’ятаю, що після початку повномасштабної війни ти виїхала з України, перебувала в Ізраїлі, де працювала та успішно продовжувала грати у регбі, потім переїхала до Грузії… А як ти опинилася у США?
– Я завжди знала, що завдяки своїм великим амбіціям та завзятості моє життя може змінитися кардинально. Але, чесно кажучи, в мене були зовсім інші плани, в тому числі – щодо переїзду чи «непереїзду» до США. Першим містом, у яке я приїхала, був Лос-Анджелес, але я дуже хотіла зростати та розвиватися як регбістка та як особистість, тому вирішила піти на підвищення. Тому я переїхала до Нью-Йорка, адже це місто – місто можливостей та великих перспектив. Тут я і працюю, і граю у регбі на професіональному рівні, що дуже важливо для мене.

– А як потрапила до регбійної команди NYRC, за яку виступаєш зараз?
– Команду я знайшла ще тоді, коли перебувала у Лос-Анджелесі. А як я потрапила до Лос-Анджелеса – це настільки довга історія, що у вас не вистачить місця на сайті! (сміється) Скажімо так, я взагалі планувала їхати до іншої країни, але хороші люди порадили мені обрати США. І, як показав час, я все зробила правильно. А як я опинилася у команді NYRC – тут все просто. Моя тренерка у Лос-Анджелесі Ісадора Черулло, колишня гравчиня збірної Бразилії з регбі-7, надала мені контакти клубу та написала рекомендації, тому коли я приїхала до Нью-Йорка, я вже знала, до кого звертатися. Так і граю з того часу.

– Наскільки важко було стати частиною нової команди? Були якісь проблеми, мовний бар’єр?
– Чесно кажучи, у мене не було якогось важкого періоду адаптації, через який мені довелося проходити в Ізраїлі. Я кажу і про мовні питання, і про менталітет. Гадаю, жодних проблем не було через те, що в мене вже був досвід переїзду до інших країн. Рівень моїх знань англійської мови дозволяє мені практично вільно розмовляти у США, в обох містах мені було легко, обидві команди радо вітали мене. У Нью-Йорку мене прийняли так, ніби я вже раніше виступала за цю команду і просто повернулася через деякий час.

– Розкажи трохи про чемпіонат США з регбі-15. Ваша команда виступала в елітному дивізіоні?
– Так, у місцевій Прем’єр-лізі грали сім команд. Ми показали хорошу гру та у підсумку посіли друге місце, отже, в мене вже є перша медаль зі США!

– Ти єдина українка у команді?
– Так, українок у складі NYRC більше немає, їх точно немає у нашому штаті та, мабуть, я єдина українська регбістка в США. Принаймні, усі регбістки, яких я знаю, не грають за океаном.

– А що скажеш про рівень гри? Американське регбі якось відрізняється від європейського?
– Можу сказати, що до регбі тут ставляться так само, як і у Європі. Ми усі – одна велика родина, граємо в одну гру, рівень доволі високий. Оскільки регбі-7 тут – сезонний вид спорту, я намагалася якомога швидше опанувати регбі-15. Приємно, що перші кроки – успішні. Одна з моїх перших позицій у «п’ятнашці» – 15 номер, але надалі мене почали використовувати більше у центрі.

– Багато вболівальників приходять на стадіони під час офіційних ігор? Регбі у США – це не баскетбол, бейсбол чи американський футбол, які збирають аншлаги…
– Звичайно, все залежить від багатьох факторів, але, хочу сказати, що на матчі жіночої Прем’єр-ліги вхід не безкоштовний. У яскравий сонячний день глядачів може набратися десь стільки ж, скільки приходило на матчі в Одесі між «КРЕДО-1963» та харківським «Олімпом» до повномасштабної війни. Тут, насправді, багато поціновувачів регбі. І мова не лише про вболівальників, а й про тих, хто грає у регбі на різних рівнях. І це приємно.

– Чемпіонат США з регбі-15 закінчився, чим команда займається зараз?
– Так, чемпіонат США з регбі-15 закінчився восени, потім були тренування з регбі-7, 30-31 грудня ми зіграли в елітному турнірі з регбі-7 в Остіні (Техас. – Прим. авт.), де посіли четверте місце з восьми, і пішли у невеличку відпустку. Наступний старт для мене – наприкінці лютого у Лас-Вегасі. Я із нетерпінням чекаю на цей турнір. Змагання з регбі-7 проходять не у моєму Штаті, всі матчі граємо на виїзді, я цьому дуже радію, бо в мене є можливість побачити інші Штати, інші міста. США дуже різні, штати відрізняються один від одного, цікаво відвідувати кожен із них.

Окрім того, хотіла б зазначити, США відкривають для мене нових людей, гравчинь, тренерів високого рівня, у яких хочеться вчитися, поруч із якими хочеться зростати. За це я їм дуже вдячна. Сполучені Штати подарували мені другу родину, нових друзів, близьких для мене людей, я знаю, що покажу їм це інтерв’ю, хочу, аби їм було приємно, але доведеться перекладати! (сміється)

– У своїй команді з регбі-7, яка має іншу назву – «Old Blue» – ти граєш на якій позиції?
– Мене використовують і у центрі, 12-м номером, і на позиції 10-го номера, інколи граю навіть хукера.

– Збираєшся повертатися до Одеси цього року? Є якісь думки з цього приводу? Чи до завершення війни точно будеш працювати та грати у США?
– Насправді планів в мене багато, але казати про них заздалегідь не хочеться. Моя родина та мій дім – в Україні, моя команда та люди, завдяки яким я можу себе зараз проявляти у США чи в інших країнах світу, також в Україні. Я обов’язково буду вдома, але казати про якісь дати точно не можу зараз. Маю працювати та тренуватися, аби йти до своїх мрій! Користуючись можливістю – передаю вітання усім нашим одеситам та одеситкам, усім регбістам та регбісткам України, дякую воїнам ЗСУ за те, що вони боронять нашу країну на фронті, впевнена у Перемозі України!

rugby.od.ua