АНАСТАСІЯ КУЗЬМІНА: «ЗАРАЗ ВІДКРИТІ ВСІ КРАЇНИ СВІТУ, АЛЕ Я ЧЕКАЮ НА ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ»

Rugby.od.ua продовжує розповідати про те, як і де проживають війну в Україні представники регбійної спільноти Одеської області.

Сьогодні ми поспілкувалися із гравцем жіночої збірної Одеси Анастасією Кузьміною, яка тимчасово перебуває в Ізраїлі.

- Насте, як твої справи? Чи все з тобою гаразд?

– Ми з моєю сестрою перебуваємо в Ізраїлі, де мешкає наша мама. З нами все гаразд, але, чесно кажучи, до останнього не вірилося, що все це може статися, що російські війська прийдуть до нашої країни і принесуть стільки бід українському народові.

– Спілкуючись з іншими українками, що перебралися за кордон, розумію, що багатьом довелося несолодко під час переїздів та перельотів у ті країни, в яких вони опинилися. Скажи, як ви дісталися Ізраїлю? Без пригод?

– Як сказати… Ми з сестрою Софією, як і багато інших, виїжджали через Молдову. Якийсь час знаходилися там завдяки допомозі волонтерів. Нам вдалося придбати квитки до Ізраїлю, проте вилітати треба було з Румунії. Відповідно, перед тим, як відлетіти, нам довелося спочатку дістатися Бухареста. Здавалося, що найстрашніше було вже позаду, але після приїзду до столиці Румунії я зрозуміла, що наші квитки «прогорають», адже ми виїхали із собакою Сальмою, а авіаперевізник забороняє перевезення тварин на своїх бортах. Таким чином, у той момент ми залишилися посеред ночі в аеропорту в чужій країні, де немає ні рідних, ні знайомих... На щастя, допомогли волонтери, нас ненадовго підселили до однієї з сімей, а потім благополучно змогли вилетіти до Ізраїлю, до мами. Користуючись нагодою, хочу висловити велику подяку всім волонтерам у всіх країнах, які допомагають людям під час цієї страшної війни.

– Як обстановка у Європі? Що скажеш про підтримку українців у різних країнах?

– Підтримка божевільна, допомога проявляється буквально у всьому, скрізь помічаю нашу державну символіку. Нині переповнює гордість за нашу країну, за наших воїнів, котрі захищають Україну. Дякуємо їм за це! Ні для кого не секрет, що безліч команд по всьому світу відчинили двері перед нашими спортсменами, намагаються підтримати їх, допомогти. І це стосується не лише регбістів. Йдеться не тільки про спортсменів, а й про звичайних жінок, дітей, людей похилого віку.

- Судячи з фотографій, ти продовжуєш займатися регбі. Розкажи про це…

– Тут, в Ізраїлі, є команда «Раанана Репторз», з якою я на зв'язку вже більше двох років. Мене завжди тепло приймають, дають можливість тренуватися та грати за неї в чемпіонаті країни. Крім того, я паралельно тренуюсь із збірною Ізраїлю. Ще я придбала квиток у тренажерний зал, але, якщо чесно, ноги до нього поки що не дійшли! (усміхається)

– Заняття спортом допомагають відволікатися від усіх цих жахливих новин із України?

- Я вам чесно зізнаюся, що спочатку взагалі опустилися руки, з'явилася якась апатія до всього. Я, звичайно, за інерцією тренувалася, але без ентузіазму, без особливого бажання. На щастя, це вже у минулому. Мені вдалося взяти себе в руки та відновити повноцінний тренувальний процес. Тож я повертаю себе у форму, граю у регбі.

– Розумію, що це, можливо, найстрашніший день у твоєму житті, але все ж таки не можу не запитати: як ти зустріла війну 24 лютого? Сильно злякалася?

– 24 лютого о п'ятій ранку мене розбудив мій тато і сказав, що почалася війна… З цього моменту я розпрощалася з нормальним життям: ночі були безсонні, завжди поряд був додатковий матрац, щоб максимально убезпечити себе у разі вибухів та розбитих вікон. Думки були страшні, я дуже переживала за своє життя, так і життя моїх близьких…

– Зрозуміло, що зараз складно думати не лише про спорт, а й про навчання… Багато хто намагається якось відволікатися, вчитися. А як із цим справи у тебе?

– Регбі я люблю, звичайно, більше, ніж вчитися! (сміється) Якщо чесно, то я призупинила своє навчання, адже не розумію, як можна думати про якісь заняття, домашні завдання у такий тяжкий час. Робити щось «аби», «для галочки» – не для мене. Навчання відійшло на другий план. Сподіваюся, війна скоро закінчиться, тоді й думатиму про все це.

– Багато з тих, хто залишив Україну, говорять про те, що повернуться додому лише після закінчення війни. А коли ти плануєш повертатися?

– Ви знаєте, в Україні мій дім, моя сім'я, мій тато – у територіальній обороні Одеси, мій хлопець бере активну участь у волонтерському русі, в Одесі на мене чекає моя улюблена команда, мої друзі. Зараз для мене відкриті всі країни світу, але хочу бути вдома, в рідній Україні. Я дуже чекаю на це повернення. Я не говорю про закінчення війни, хай і вірю в нашу перемогу. Як тільки ситуація покращиться, я обов'язково повернуся. Поки що я перебуваю тут, можливо, якщо вдасться, полечу до Іспанії, де зараз на вищому рівні тренуються та грають інші українські регбістки. Подивимося…

- Якою ти бачиш себе після закінчення війни?

– У мене величезне бажання після всіх цих подій виходити на поле та доводити всьому світу, що ми – найсильніша нація у світі, що нас ніхто і ніщо не зламає. Хочеться грати, перемагати для себе, моєї команди, моєї країни. І так буде!

rugby.od.ua

АНАСТАСІЯ КУЗЬМІНА: «ЗАРАЗ ВІДКРИТІ ВСІ КРАЇНИ СВІТУ, АЛЕ Я ЧЕКАЮ НА ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ»

7 фотографій