Ілля ВОДА: Спочатку почали збирати речі, але вирішили залишитися в Одесі

Юний гравець одеського «КРЕДО» Ілля Вода в ексклюзивному інтерв’ю Rugby.od.ua розповів про те, чим займався протягом пів року повномасштабної війни в Україні, як йому працювалося з південноафриканським тренером Людве Буі, про навчання в університеті та про те, як скучив за регбі.

– Як твої справи, настрій? Тримаєшся оптимістичної хвилі?
– Так, звичайно! Настрій, наскільки це може бути, відмінний, все добре.

– Пригадай той самий день, який розділив наше життя на «до» та «після». Де зустрів війну 24 лютого?
– Повномасштабну війну 24 лютого я зустрів вдома, у своєму ліжку. Спочатку нічого не зрозумів, не вірив, що все відбувається насправді, але доволі швидко стало відомо, що це – реальність.

– Якими були твої дії, дії твоїх рідних одразу після початку бомбардувань українських міст?
– Ми терміново почали збирати речі та готуватися до виїзду, але потім зважили всі «за» та «проти» і вирішили залишитися.

– Чим займався протягом цих шести місяців?
– Продовжував навчання, паралельно шукав роботу, займався волонтерством. Певно, як і багато хто з моїх ровесників…

– До речі, де навчаєшся, як закінчив цей навчальний рік?
– Я навчаюся в ОДАБА, а цей навчальний рік закінчив добре, без боргів.

– Болюче питання для будь-якого спортсмена… Як щодо тренувань? Коли почав займатися після 24 лютого?
– Перші місяці взагалі не тренувався, а потім вже на регулярній основі почав ходити до тренажерного залу та підтримувати форму.

– Скучив за грою? Коли востаннє грав у регбі?
– Дуже скучив, як і усі. Востаннє грав ще восени минулого року, коли закінчився чемпіонат України…

– Цього року ти мав більше грати за головну команду Одеси – «КРЕДО». Клуб провів реорганізацію та мав на меті покращення якості гри і результатів, до Одеси приїхав тренер з Африки. Звичайно, він попрацював з «КРЕДО» лише три тижні, але, все ж таки, що скажеш про співробітництво з Людве Буі?
– Як на мене, з новим тренером ми попрацювали достатньо часу, аби зрозуміти те, що він від нас вимагатиме у майбутньому. Ми почали по-іншому розуміти один одного, тренер достатньо суворий, вимогливий, але, одночасно, доволі кумедний. Людве постійно нам казав про те, що чекає від нас лише найкращих результатів, це дійсно мотивувало краще тренуватися та готуватися особисто мене та й, гадаю, інших хлопців із команди.

– Багато хто зі спортсменів, аби мати можливість продовжувати кар’єру, під час війни залишили Україну. А як щодо тебе? В тебе була така можливість? Бажання?
– Знаєте, я навіть не замислювався над цим. Якби не війна, то, можливо, поїхав би за кордон та спробував свої сили в інших чемпіонатах, але зараз такого бажання не мав, залишати родину не хочеться.

– Останнє питання, яке я ставлю усім своїм співрозмовникам. Коли Україна переможе у цій війні – що зробиш найпершим?
– Гадаю, зберу всіх друзів та відсвяткую перемогу!

rugby.od.ua