ВАЛЕРІЯ ПАВЛЕНКО: «ДУЖЕ ЧЕКАЮ ПОВЕРНЕННЯ В УКРАЇНУ, АДЖЕ ТАМ – ВСЕ МОЄ ЖИТТЯ»

Одеситка Валерія Павленко в ексклюзивному інтерв'ю Rugby.od.ua розповіла про те, як переживає війну за кордоном, як її прийняла Латвія, і про те, чим займається за межами України.

– Валерію, Слава Україні! Скажіть, де ви зараз знаходитесь, чи все у вас гаразд?

- Героям слава! Я на батьківщині своєї матері, в Латвії. Спочатку на якийсь час приїхала в гості до бабусі з дідусем, вони проживають недалеко від Риги, проте десь за місяць перебування у них вирішила їхати до столиці для пошуку роботи та регбійної команди.

– Чи були якісь складнощі під час поїздки за кордон, як вийшло там опинитися?

– Поїздка була тижнева. Першим пунктом прибуття, як і у багатьох, був Кишинів, там мене зустріла інша регбістка збірної Одеси – Анастасія Кузьміна, якій хочеться подякувати. Після цього я вирушила в Бухарест, звідки вилетіла до Риги з пересадкою в Берліні. Загалом, якось так і вийшло.

– Скажіть, чим ви зараз займаєтесь, чи знаходите можливості та час для проведення тренувань?

– Так. Але, на жаль, поки що займаюся далеко не так активно, як хотілося б. Робота займає багато часу. Жіноча національна збірна Латвії з регбі чекає на мене на своїх тренуваннях. Думаю, найближчим часом я нарешті зустрінуся з командою! (усміхається)

- Чи відчуваєте ви підтримку громадян Латвії?

– Підтримка просто нереальна, у всіх сенсах, із усіх можливих сторін. Дякуємо волонтерам, які допомагають нужденним. Ці люди можуть усе. Латвія прийняла дуже добре та тепло. Але я ніколи не думала, що їхати сюди доведеться не просто в гості до рідних, а через повномасштабну війну, яку розв'язала росія проти України та нашого мирного населення.

– Валерію, скажіть, підтримуєте зв'язок із регбістами та регбістками, які залишилися в Одесі, що вони вам кажуть?

– По можливості, підтримую зв'язок із усіма. Наші дівчата регулярно тренуються мало не під звуки сирен. Ось вона – справжня відданість улюбленій справі. Це неабияк мотивує. Наші чоловіки, наші регбісти – наші захисники від російських окупантів, багато хто записався в територіальну оборону, багато хто займається волонтерством, хтось – у лавах ЗСУ. Знаю, що наші Олексій Тищенко та Олександр Байкул усіляко намагаються допомагати гуманітарною допомогою нужденним. Дякуємо всім хлопцям за те, що вони роблять для людей у ​​цей тяжкий час.

– Напевно, сумуєте за рідним домом… Коли плануєте повертатися до Одеси?

– Сумую – не те слово! Як кажуть: «Дім та стіни лікують». Сумую за домівкою, за своєю сім'єю, яка вирішила залишитися в Одесі. Коли в місті обстріли – щоразу ніби земля з-під ніг іде. Звичайно, все це дуже страшно і несправедливо. Але я дуже чекаю свого повернення в Україну, адже там - все моє життя.

- Давайте уявімо, що війна закінчилася. Скажіть, що ви насамперед зробите після нашої перемоги?

– Насамперед, коли приїду додому, цінуватиму кожен прожитий момент під мирним небом. Сподіваюся і вірю, що все це незабаром закінчиться. Я впевнена, що перемога за нами! Низький уклін нашим героям, усім тим, хто захищає наш дім.

rugby.od.ua