АНАСТАСІЯ КАЦАПОВА: ЧЕМПІОНАТ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ВІЙНИ БУВ ДЛЯ НАС ЧУДОВОЮ ПІДТРИМКОЮ

Юна регбістка жіночої збірної Одеси Анастасія Кацапова в ексклюзивному інтерв’ю прес-службі Федерації регбі Одеської області розповіла про те, як зустріла війну, про навчання, роботу за відсутності світла, про найкоротший сезон жіночого регбі в Україні за всю історію його існування та про те, що робитиме після перемоги нашої країни у війні.

– Як твої справи зараз? Із яким настроєм зустріла зиму?
– Настрій чудовий, попри всі негаразди, які відбуваються у нашій країні, намагаюся мислити позитивно та оптимістично. Зиму зустріла на роботі – через постійні проблеми зі світлом дуже багато людей відвідує магазин, у якому я працюю, а співробітників не вистачає, тому нас попросили виходити частіше.

– Шкода, що зараз все відбувається саме так, але це все одно краще, ніж жити «під рашистами»… Не можу не запитати про перший день повномасштабної війни. Моє традиційне питання до усіх моїх співрозмовників та співрозмовниць: за яких обставин ти зустріла 24 лютого?
– Ракетні обстріли я зустріла вдома, тоді ще не до кінця розуміла, що відбувається, але від новин дуже нервувала. У той момент я вирішила все ж піти на роботу, а ще хотіла зняти хоча б якісь гроші. Про всяк випадок. Найстрашніше було тоді, коли моя мама поїхала на роботу, адже вона працює біля порту, а ми гадки не мали про те, що може бути далі… На щастя, тоді нічого страшного більше не сталося.

– Багато дівчат, жінок із дітьми, літніх людей одразу виїхали з Одеси до віддалених сіл, у західні регіони України чи взагалі за кордон. А як було у тебе?
– Я не хотіла нікуди виїжджати, адже мене лякає невизначеність. На роботі запропонували відпустку, але я від неї відмовилася, адже на той момент саме на роботі я могла хоча б ненадовго відпочити від жахливих новин про війну. Можна сказати, що ми з мамою тоді жили сьогоднішнім днем. Мабуть, це було правильно на той момент.

– Як пережила весну? Вдавалося вчитися? Як закінчила навчальний рік? Можливо, якесь хобі з’явилося?
– З навчанням, як ви розумієте, було важко, але я дуже намагалася не забувати про нього. Я навчаюся у Педагогічному університеті імені Ушинського, навчальний рік вдалося закінчити добре, без якихось «перездач». Щодо хобі… Тоді я дуже захопилася процесом готування кави. Вчитися було непросто, але зараз цей процес приносить мені задоволення.

– А як щодо тренувань? Ти ж звикла до регулярних тренувань, ігор, особливо – навесні… А тут – повна тиша…
– З тренуваннями, звичайно, було важче. Я більше працювала, ніж тренувалася, хоча намагалася принаймні раз на тиждень відвідувати заняття. Зараз навіть не можу точно пригадати, коли почала тренуватися разом із командою – все злилося до купи. Втім, я дуже рада, що була знайдена можливість займатися улюбленою справою навіть під час війни. За це хочеться подякувати Збройні сили України та наших тренерок – Кристину Анатоліївну та Марину Валентинівну.

– Що скажеш про рекордно короткий сезон для жіночої збірної Одеси, яка вчетверте поспіль здобула «золото» української Суперліги?
– Знаєте, за таких обставин, тішить, що сезон взагалі був! Нехай він тривав для дівчат лише один день, але він був і мотивацією для тренувань перед його проведенням, і чудовою підтримкою для багатьох із нас. Перш за все, для тих, хто залишився в Україні. Обожнюю атмосферу змагань. Ці емоції були дуже важливими, хоча наступний після турніру у Львові день був зовсім протилежним та важким для нас – ці масовані ракетні обстріли по всій країні досі у пам’яті…

– Як оціниш свою гру цього сезону?
– Про свою гру сказати нічого не можу, адже провела на полі доволі небагато часу. Звичайно, хотілося б грати регулярно, плідно тренуватися та прогресувати, але про прогрес зараз говорити не доводиться, адже, я багато пропустила. Сподіваюся, наступного року ситуація зміниться у кращий бік.

– Дивилася матчі Кубка світу серед жіночих команд з регбі-15? Як взагалі ставишся до «класики» у жіночому виконанні?
– Кубок світу не дивилася взагалі, а щодо жіночого регбі-15, то можу сказати, що мені дуже сподобалося грати у «класику» минулого року. Мене приваблює ця незвичність, адже ми до цього завжди грали лише у регбі-7 чи пляжне регбі.

– Через регулярні ракетні удари російських терористів по енергетичній інфраструктурі України багато людей частенько залишається без світла. Зараз упроваджені різні відключення: аварійні, екстрені, стабілізаційні, ще якісь. Як проводиш свій час «у темряві»?
– В принципі, нічого особливого: дім-навчання-робота. Так, дуже важко вчитися через те, що немає світла, зв’язку, але ми намагалися використовувати той час, коли давали електроенергію, на всі сто відсотків. Через це багато чого частенько доводилося робити вночі, після роботи…

На роботі все ще «веселіше»: наш невеличкий штат співробітників має шалене навантаження через велику кількість людей. Я працюю на касі, кожного дня відчувається ще більший потік покупців, особливо після обстрілів чи новин про можливу ракетну атаку. Траплялося навіть таке, що останнього покупця випустили з магазина десь о 22:10, хоча працюємо до 22:00, а нам ще треба порахувати кошти, вимити касу, рознести товар, який залишили люди біля каси. Тобто, не факт, що ти вийдеш з роботи навіть о 22:30, а ще додому треба якнайшвидше дістатися, бо комендантська година… Наш магазин зараз готується до різдвяних та новорічних свят, а нас морально готують до того, що працювати доведеться не просто багато, а дуже багато. Окрім того, допомагаю із кавою в одному з бутіків, міняюся на обід чи виходжу на цілий день, якщо треба замінити дівчину.

– Втім, у тебе є робота – це вже дуже добре під час війни, це має тебе тішити! Війна ж, сподіваємося, скоро закінчиться. Ти вже думала про те, що зробиш найперше після перемоги України?
– Я усім серцем вірю у те, що ми переможемо. Точно не знаю, що зроблю саме у той день, але я впевнена у тому, що зустрінуся зі своїми рідними та буду святкувати. Якщо ж це буде робочий день – піду на роботу та вітатиму усіх із перемогою!

rugby.od.ua