ОЛЬГА СУРКОВА: СВОЇМ ПРИКЛАДОМ ХОЧУ ПОКАЗАТИ УКРАЇНСЬКИМ СУДДЯМ, ЩО НЕМАЄ НІЧОГО НЕМОЖЛИВОГО

Одеська арбітриня Ольга Суркова, яка з початку повномасштабної війни знаходиться за кордоном, продовжує набувати досвіду роботи на міжнародних турнірах.

Про те, як вона потрапила на змагання до Дубая, які поради хоче дати іншим українським суддям – Ольга розповіла в ексклюзивному інтерв’ю прес-службі Федерації регбі Одеської області.

– Ольго, по-перше, розкажи нам про те, як ти потрапила на «Dubai 7s». Наскільки мені відомо, опинитися у числі суддів, які обслуговують поєдинки цього міжнародного турніру, доволі непросто…
– Маєте рацію! Заявку на участь у «Dubai 7s» у якості судді я подавала ще влітку, оскільки знала, що на цей турнір приїжджають найкращі арбітри з усього світу, що там можна отримати дорогоцінний досвід, знання, а головними координаторами є англійці та південноафриканці. Коли я подавала заявку – була впевнена у своїх силах, адже позаду була ціла серія солідних турнірів, цього року я отримала солідний досвід роботи за кордоном. Мені доволі швидко відповіли, але відмовили, адже на той момент список суддів було вже сформовано. Я була здивована, оскільки на це знадобилося лише кілька днів.

– Отже, питань стає все більше! Як ти потрапила на змагання?
– Після відмови з боку організаторів я звернулася до свого вчителя до Англії, він сказав, що не може вплинути на це, але спробує хоча б якось допомогти. Минув деякий час, я вже й забула про цю прикру ситуацію, але вчитель написав мені, що в його команді звільнилося одне місце для так званого «мatch оfficial», ці люди напряму працюють з тренерами, рефері, аналізують ігри, збирають інформацію. Тобто, все пов’язано з регбійною темою, але це інше амплуа. Звичайно, я зраділа і цій можливості, до того ж, запитала, чи можна буде все ж таки попрацювати суддею у полі, на що мені відповіли: можливо.

– Як все у підсумку пройшло? Я бачив твої фото у якості реферки!
– Коли я прилетіла на «Dubai 7s», побачила там багатьох суддів, у тому числі тих, хто раніше працював на міжнародних турнірах із нашими одеськими суддями. Усі вони вчасно, за допомогою своїх Регбійних Спілок, подали заявки, тому встигли потрапити у бажаний список. Я багато спілкувалася з ними, всі такі різні, але такі чудові, в них за плечима колосальний досвід роботи на матчах найпрестижніших турнірів світу.

Оскільки моя робота була тісно пов’язана у тому числі зі спілкуванням із суддями, я постійно була десь поруч, слухала те, що вони розповідають, запам’ятовувала щось нове, що чула, а почула багато корисного. Саме тоді мені вдалося поспілкуватися з деякими вчителями (своєрідні тренери для рефері. – Прим. авт.), мене питали, чи працюю я суддею, чи ні. Тоді я розповіла про свій досвід, свої досягнення. Загалом, у розвинутих регбійних країнах ставляться до українського регбі доволі зверхньо, бо наша країна – такий собі середнячок навіть на рівні Європи, що вже казати про світове регбі… Тому в них існує хибна думка про те, що і рівень суддів у нас «такий собі». Звичайно, було неприємно, але я намагалася тримати себе в руках та лише запропонувала їм дати мені вийти у поле та показати свій рівень суддівства. І, знаєте, це спрацювало: я отримала призначення на один із матчів, який відбувався на центральному полі, де мене бачили усі, хто знаходився на території спортивного комплексу. Після матчу судді та вчителі аплодували мені, казали «Well done», а ще, що дуже приємно, я отримала запрошення працювати на цьому турнірі наступного року.

– Що скажеш про свої відчуття при цьому?
– В мене було величезне бажання показати не лише себе, хоча це цілком нормально, а й довести усім, що українські судді не гірші за інших, вони все розуміють, знають правила, по-справжньому люблять регбі, мають певний талант. А своїм прикладом я хотіла показати іншим українським суддям, що все можливо, треба бути дуже наполегливим, сміливим, по-хорошому нахабним, але, звичайно, набагато сильнішим за тих, з ким ти «змагаєшся» за своє суддівське місце. Тут, як і у гравців, шалена конкуренція, вона навіть більша, оскільки кількість суддів обмежена, тому треба бути сильними, впевненими, мати свою стратегію, тактику, певні «козирі». Я дуже вдячна своєму вчителю із Англії за те, що не лише змогла попрацювати на такому турнірі у якості реферки, а й за те, що спробувала себе у дещо іншому амплуа.

– У цьому турнірі брали участь дві регбістки збірної Одеси. Ти ж перетиналася із ними?
– Так, звичайно! Настя Кузьміна та Марина Кишмар грали за різні команди, було приємно спостерігати за грою наших дівчат. Вони грали з величезним бажанням, самовіддачею, справжні молодці, показали характер. Дуже пишаюся тим, як вони поводили себе на полі, як пристойно представляли Україну в цілому та Одесу зокрема. Навіть судді помітили, що бачили цих дівчат із синьо-жовтими стрічками у волоссі, як у мене.

Сподіваюся, наступного року наших регбісток та регбістів буде більше. Вірю у це, як і вірю у те, що війна в Україні скоро скінчиться нашою перемогою, ми зможемо грати в улюблену гру та проводити не лише всеукраїнські, а й міжнародні турніри.

rugby.od.ua