Марина КИШМАР: «Разом ми переможемо усіх ворогів, бо ми – козацького роду!»

Регбістка та тренерка збірної Одеси, гравчиня національної збірної України з регбі-7 Марина Кишмар в ексклюзивному інтерв’ю Rugby.od.ua розповіла про те, як переживає війну, чим займається, як нещодавно вперше за багато місяців зіграла у регбі та що робитиме після перемоги України.

– Марино, нещодавно ти з Анастасією Крижановською, з якою ми обов’язково ще поспілкуємося пізніше, взяла участь у міжнародному турніру з регбі-7 у складі південноафриканської команди «Deltadrone Tuks». Розкажи, якою тобі запам’ятался ця мандрівка до Брюсселя, чи задоволена своєю грою?
– Буду відверта: на поїздку до Брюсселя я доволі довго налаштовувалася саме не стільки фізично, як морально. Чесно кажучи, не дуже хотіла залишати близьких навіть на такий короткий термін, але вони все ж таки мене умовили поїхати! (посміхається) І я за це їм дуже вдячна.

Насправді, було дуже важко перемкнутися, зрозуміти, що ти вперше за більш ніж чотири місяці у повній безпеці, над головою пролітають не ракети, а літаки – і це не загроза, жодних сирен, жодних повітряних тривог. Не одразу вдалося відчути, що можна спокійно грати у регбі, без ризику та зайвих думок.

В цілому, турнір мені сподобався, я дуже рада була знову зіграти з дівчатами з південноафриканської команди «Тuks», за яку я вже неодноразово виступала на подібних коротких турнірах. Щодо моєї гри… Скажу, що викладалася не на 100, а десь на 200 відсотків, як завжди! (посміхається)

– Востаннє жіноча збірна Одеси, за яку ти виступаєш у якості гравчині-тренерки, проводила офіційні матчі ще восени минулого року. Зараз жодних матчів немає через війну… Отже, як воно було – повернутися у гру?
– Востаннє я грала у регбі десять місяців тому! Гадаю, зрозуміло, що я дуже скучила за грою, за цими емоціями, відчуттями.

– Суперники від твоєї активності сильно постраждали?
– Так, спроб було немало!

– Як вас із Настею Крижановською та киянками Оксаною Нікоряк та Наталкою Мазур прийняли у Бельгії? Відчували підтримку бельгійців та партнерок по команді?
– Знаєш, важко щось конкретне сказати про бельгійців, оскільки ми грали за південноафриканську команду та майже не спілкувалися з місцевими. Щодо нашої команди, то, звичайно, дівчатка дуже переживали за нас, багато розпитували про війну в Україні, також розповідали нам свої історії з життя, як в Африці воювали з цими агресорами…

– Як тобі рівень змагань у Брюсселі?
– Рівень команд був плюс-мінус однаковим. Участь у турнірі брали шість колективів, ми грали з усіма, вийшли до плей-оф з першого місця, але, на жаль, лише трішечки не вистачило у фіналі до «золота».

– Дуже добре, що ти з Настею змогла відволіктися від війни. А як взагалі проживаєш ці жахіття у нашій країні?
– Гадаю, нічого нового не розповім. Живу так, як і усі, хто залишився вдома. Живу з телефоном у руках, читаю новини, телефоную рідним та близьким, особливо – після вибухів в області чи у місті. Ну і, звичайно, намагаюся працювати!

– До речі, про роботу та тренування. Розкажи, як зараз справи у жіночої збірної Одеси?
– Зараз ми з дівчатами тренуємося п’ять разів на тиждень. Я маю на увазі те, що у певні дні – на стадіоні «Динамо», у певні – у тренажерному залі та на полі стадіону «Академія Спорту». Незважаючи на те, що в Україні війна, змагань немає, дівчатка дуже стараються, намагаються не пропускати тренування та навіть працюють індивідуально. Регбісткам, молодшим за 18 років, пощастило більше – вони зараз перебувають на навчально-тренувальних зборах та гратимуть за юніорську збірну України в елітному дивізіоні чемпіонату Європи у Чехії. Користуючись нагодою, хочу побажати нашим одеситкам та команді в цілому віри у себе та вдачі. Пам’ятайте, що сила – у єднанні!

– А як із тренуваннями у дитячій школі «Лідерс», у який ти працюєш разом із Крістіною Катіловою? Певно, усі дуже скучили за грою?
– Звичайно, усі ми скучили за тренуваннями, а особливо – діти. Якщо жіноча збірна намагалася тренуватися протягом усього воєнного часу, то з нашими вихованцями школи «Лідерс» було набагато важче. Спочатку ми працювали у режимі «онлайн», давали їм завдання та отримували у відповідь відеозвіти, а влітку вже нам дозволили вийти на вулиці, на поля, радості юних регбістів та регбісток не було меж. Хоча, гадаю, найбільше раділи не діти, а саме ми з Крістіною Анатоліївною! (посміхається) Дуже добре, що Федерація регбі Одеської області та Одеська регбійна спілка організували для дитячо-юнацьких команд вже два фестивалі, під час яких гравці отримали ігрову практику та мотивацію на майбутнє.

– Ніхто не знає, коли, але, сподіваюся, найближчим часом, Україна здобуде перемогу у війні з рашистами. Що робитимеш у першу чергу після перемоги?
– Це дуже важке питання для мене, бо я розумію, скільки зусиль знадобиться нам усім після закінчення війни. Відпочивати ми точно будемо нескоро, але я вірю у перемогу України та силу ЗСУ!

– В тебе є можливість зарядити позитивом та оптимізмом усю регбійну спільноту Одещини та України в цілому, підбадьорити наших військових та звичайних українців…
– Я б дуже хотіла, аби ніхто не забував, заради чого ми зараз б’ємося з рашистами. Ми ж козацького роду! Ми – сильна та незалежна нація, разом переможемо будь-кого!

Я маю велику повагу до наших військових. Нехай вони знають, що ми віримо їм, шануємо їх та молимося за них. Бережіть себе, низький уклін вам, все буде Україна!

rugby.od.ua