Ірина БАЙКУЛ: «Після закінчення війни плакатиму від щастя»

Регбістка збірної Одеси Ірина Байкул в ексклюзивному інтерв’ю Rugby.od.ua розповіла про те, як зустріла повномасштабну війну, про свій настрій, виїзд на деякий час за кордон та про те, як сумує за регбійними матчами.

– Іринко, як настрій? Тримаєшся?
– Настрій – нормальний. Звичайно, тримаюся, у нас немає іншого вибору!

– Так, під час війни треба триматися та підтримувати один одного. Розкажи, яким було твоє 24 лютого, коли в Україні почалася повномасштабна війна?
– 24 лютого я була вдома, прокинулася після телефонного дзвінка близької для мене людини. Спочатку не повірила у те, що почалася повномасштабна війна, сподівалася на те, що це – лише сон. Навіть мої батьки, без зайвих думок, зранку спокійно збиралися на роботу. Втім, пізніше стало зрозуміло, що все це – не сон.

– Як відреагувала на всі ці жахіття?
– Мені дуже важко переживати цю ситуацію у нашій країні, чесно кажучи. Але я намагаюся думати про війну якомога менше, відволікатися від неї усіма можливими способами.

– Багато хто з дівчат виїхав за кордон на початку війни, а ти залишалася в Одесі. Лише влітку, судячи зі світлин, трішечки «помандрувала» Європою. Розкажи про це!
– Так, з України я виїхала буквально на місяць у червні. Я їздила до Польщі, аби потрапити на чемпіонат Європи серед жіночих команд дивізіону «Championship». Також підтримувала наших хлопців, нашу юніорську збірну України на чемпіонаті Європи. Звичайно, трішечки вдалося відволіктися від війни у нашій країні. В цілому, змогла поєднати приємне з корисним.

– Коли після початку широкомасштабної російсько-української війни ти почала тренуватися?
– Тренування я поновила 21 березня, коли ми потроху почали ходити до тренажерного залу. Пізніше почали займатися на полі, під час моєї «мандрівки» також працювала над собою, оскільки без тренувань дуже важко. А коли потренуєшся – настрій одразу підіймається догори! (посміхається)
Зараз намагаюся регулярно відвідувати заняття, до останнього сподіваюся на те, що цього року буде організовано хоча б якісь турніри в Україні.

– А як щодо навчання? Вдавалося нормально вчитися під час війни? До речі, де навчаєшся?
– Я навчаюсь у Південноукраїнському педагогічному університеті імені Ушинського на спеціальності «фізична культура та спорт», планую бути тренером! (посміхається) Навчання у другому семестрі проходили лише дистанційно, отже, продовжувала вчитися, усі іспити склала на «п’ятірку» за п’ятибальною шкалою.

– Відчуваю, що ти дуже скучила за регбі… Давно не грала?
– Я дуже скучила за регбі, хочеться вже вийти на поле, зробити багато класних захватів та відзначитися яскравими спробами! Коли грала востаннє? Коли наша жіноча збірна Одеси відіграла турнір «Concept sevens» у Молдові минулого року. Ми посіли перше місце, привезли додому кубок… А після цього – пауза, яка продовжується…

– Ми усі сподіваємося на те, що скоро скінчиться війна та ви зможете спокійно грати у регбі. А ти вже думала, що зробиш у той самий день, коли стане зрозуміло, що війна позаду, ми – вільні та незалежні від рашистів?
– Насправді, дуже важко відповісти на це питання, але, гадаю, я плакатиму від щастя, що все, нарешті, це закінчилося.

rugby.od.ua