Євген ЗАЛЕВСЬКИЙ: «За час повномасштабної війни дуже скучив за регбі»

Регбіст одеського «КРЕДО» Євген Залевський у відвертому інтерв’ю Rugby.od.ua розповів про те, як переживає російсько-українську війну, чим займався ці майже шість місяців та наскільки важко жити без улюбленої гри.

– Євгене, давай розпочнемо з хорошого. Кінець січня – початок лютого цього року. «КРЕДО» заявляє про свою реорганізацію, команду очолює тренер з ПАР Людве Буі, команда починає перелаштовуватися на напівпрофесіональні рейки. Розкажи про все це і про те, як тобі працювалося з африканським спеціалістом у той час, коли він очолював «КРЕДО».

– Я згадую цей період із радістю і сумом одночасно. Сум, звичайно, через те, що все настільки швидко закінчилося. Хочу сказати, що за три тижні ми передивилися та змінили нашу стратегію, концепцію гри, змінили підготовку, змінили «погоду» в команді. Ми дійсно перебудувалися та стали на «напівпрофесіональні рейки», але, запевняю, очі горіли і «запал» був як у справжніх профі! (посміхається)
Ми дуже тепло прийняли Людве, як на мене. Він – дуже позитивна та відверта людина. Звичайно, перший тиждень було дуже важко в плані психології, ми ж – люди, в усіх нас є певні захисні рефлекси на щось нове. Але ми дуже швидко порозумілися, зрозуміли все та були готові до споживання нових важливих знань. Якби ми продовжили, то з 99,9% гарантією, гадаю, команда б змінилася у позитивний бік настільки, щоб ви її не впізнали!

– Сподіваюся, все це повернеться наступного року! А цього року в Україні війна… Давай про неприємне, але про те, що, безумовно, робить нас сильнішими та відважнішими. Пригадай 24 лютого. Перші емоції, реакція на все це, дії…
– 24 лютого я був удома з родиною. Зараз дуже складно описати словами перші емоції. Звичайно, тоді, зранку, мозок мені казав: «Це просто сон, не хвилюйся, лягай спати», але вже за кілька годин після цього усе було зрозуміло.

– Багато жінок, дітей виїхали якщо не за кордон, то у західні регіони. Як було у твоїй родині?
– Знаєте, насправді, валізи було зібрано доволі швидко, але ми якось не ризикнули. А потім вже було якось пізно намагатися залишити країну разом. Звичайно, можна було вивезти за кордон дружину та дітей, але я розумів, що з двома малими коханій буде дуже важко, та й вони не хотіли їхати без мене. Отже, на деякий час ми просто переїхали до Хмельницької області, але вже повернулися до Одеси. Багато хто з моїх знайомих залишив країну, але повертатися планує лише невеликий відсоток із них.

– Повернемося до регбі. Тренування «КРЕДО» 24 лютого було скасовано, а що було далі?
– Так, тренування було скасовано, всі розуміли, що життя було розділено на «до» та «після». У всіх з’явилася купа питань та проблем, які терміново потрібно було вирішувати, але ми завжди були на зв’язку. Спілкуємося, телефонуємо один одному й зараз, це нормально.

– У кожного спортсмена є своя історія того, як і коли він почав займатися спортом після того, як розпочалася повномасштабна війна. А як це було у тебе? Пробіжки, індивідуальні тренування, групові заняття з партнерами по команді? І як давно грав у регбі востаннє?
– Я завжди намагаюся тримати себе у формі. В мене зі мною, де б я не був, завжди є фітнес-резинки, ТRX, скакалка, мінімальний набір спортивних речей для тренажерного залу та пробіжок, ну і, звичайно, регбійний м’яч. У будь-якому місті чи селі в Україні є хоча б якийсь спортивний майданчик. Все залежить від людини та її бажання займатися, а в мене воно завжди є. Отже, весь цей час я тренувався і продовжую тренуватися – як на Хмельниччині, так і вдома, в Одесі. У регбі востаннє я грав нещодавно зі своїм трирічним сином! (посміхається) Ну, якщо це можна зарахувати як гру в регбі! А якщо без жартів, то дуже давно не грав. Звичайно, за час повномасштабної війни дуже скучив за грою, за цими відчуттями…

– Чим займався ці майже шість місяців війни? Робота, волонтерство, дивишся регбійні трансляції?
– Переважно працював та донатив на ЗСУ, волонтерською діяльністю не займався. Щодо регбійних трансляцій – так, дивлюся усе, що можу знайти. Звичайно, іноді трапляється так, що немає часу на перегляд матчів у прямому ефірі, але в такому випадку допомагають огляди. Але якщо є час – дивлюся повні ігри, це, напевно, більше для психологічної підтримки, оскільки дуже хочеться відчувати те, що я можу та хочу грати у регбі, бути частиною усього цього.

– Було колись таке, що ти не грав у регбі настільки довго? Навіть підчас жорсткого карантину 2020 року пауза була меншою, влітку вже проводилися якісь товариські матчі, а тут – повна тиша з 2 жовтня минулого року, коли «КРЕДО» провів останній матч у Суперлізі…
– Так, таке, на жаль, було, і згадувати про це дуже неприємно. Але причина була іншою – важка травма. На поле я вийшов після її отримання аж через вісім місяців. Але зараз, напевно, все набагато важче, бо я сповнений сил та бажання, налаштований по-бойовому, хочу та можу грати, а ігор немає… Залишається лише вірити у ЗСУ та чекати на перемогу!

– Скоро війна закінчиться, ми всі віримо у ЗСУ та українську незламність, тому багато хто вже точно знає, що зробить одразу після оголошення перемоги України. Зізнайся, щось вже запланував на той самий день, коли стане зрозуміло, що всі жахи війни позаду?
– Насправді, я ще нічого не планував, але я буду дуже радіти спокійним ночам, відкритим дитячим садочкам, поверненню нормального життя і регбійних ігор.

rugby.od.ua