ЛЕГЕНДАРНОМУ "СПАРТАКУ" - КІІЦА - "АВІАТОРУ" - 60!

КОМАНДА МОЛОДОСТІ НАШОЇ,

КОМАНДА, БЕЗ ЯКОЇ НАМ НЕ ЖИТИ

Два рядки у перекладі українською мовою  приспіву популярної пісні, що здавна стали своєрідним спортивним девізом, ми аж ніяк не для червоного слівця запозичили в заголовок ювілейного літопису нашого уславленого регбійного клубу. Адже, подолавши довгий і тернистий шлях крізь горнило запеклих баталій на полях вітчизняних і зарубіжних стадіонів, не одне покоління справжніх майстрів овального м'яча цього самобутнього і легендарного київського колективу однодумців залишилося вірним тому своєму унікальному спартаківсько-авіаторському духові. І тій команді, без якої вони просто не мислять свого життя.. А це передусім стосується тієї плеяди її пращурів - студентів Київського інституту цивільного повітряного флоту (нині - Національний авіаційний університет), котрі 60 років тому, восени 1963-го, вперше познайомилися з чудернацькою шкіряною динею. І відтоді цей овальний м'яч став своєрідним атрибутом їхнього подальшого життя.

Про те, як зародилося регбі у цьому спортивному колективі, що спочатку іменувався "Спартак" (1963-1966 р.р.), потім КІІЦА (Київський інститут інженерів цивільної авіації - 1966-1977) і, нарешті, "Авіатор" (з 1978-го), яким був його подальший шлях на овальній орбіті, розповімо трошки згодом..А до того наведемо статистичні дані, що перетворять, здавалося би, сухі цифри і факти на яскраве свідчення славних звершень і перемог цього загальновизнаного флагмана українського регбі.

СТАТИСТИКА ЗНАЄ ВСЕ

Командні нагороди

Регбі-15

Медалі чемпіонатів УРСР: 

17 золотих (1966,1970, 1972-1974, 1977-1978, 1980-1987, 1989-1990);

6 срібних (1965, 1967-1969, 1971, 1991);

1 бронзова (1979).

Медалі чемпіонатів України:

3 срібні (1992, 2003, 2006):

7 бронзових (1993-1995, 2005, 2007, 2007/2008, 2010).

Медалі чемпіонатів СРСР:

1 золота (1978):

3 срібні (1974-1975, 1981):

5 бронзових (1976, 1982, 1984, 1987, 1990).

Кубок СРСР:

3-разовий володар призу (1979, 1982, 1984).

Медалі першостей ЦР ВДСТ "Спартак":

14 золотих (1969, 1971, 1973-1982, 1984-1985);

2 срібні (1967, 1972);

2 бронзові (1963, 1965).

Медалі першостей СРСР:

2 золоті - серед молоді U-23 (1975), тренер - Віталій КУЗЬМИЧЕНКО,

                 серед юніорів U-19 (1990), тренер - Сергій ГУГУЄВ;

1 срібна - серед юнаків U -18 (1978), тренер - Віталій КУЗЬМИЧЕНКО.

Регбі-7

Медалі чемпіонатів України:

2 срібні (1992,  1996);

4 бронзові (1995, 2003, 2007-2008).

Примітка. Декілька сезонів у чемпіонатах України з регбі-15 та регбі-7 команда виступала під назвою "Фенікс".

Почесні звання авіаторів

7 Заслужених тренерів України:

Ігор БОБКОВ (він же - єдиний заслужений тренер СРСР з регбі в нашій країні), Геннадій ПЕТРЕНКО, Володимир МУХА, В'ячеслав КОЗЬМЕНКО, Евген КЛЮЗКО, Сергіій БОНДАРЕВ, Станислав ДАСЮК. 

8 майстрів спорту міжнародного класу:

Анатолій ГОНЯНИЙ, Олег СЛЮСАР, Сергій ЧЕВЕЛЄВ, Раміль ХАЙРУЛЛІН, Володимир МУХА, В'ячеслав КОЗЬМЕНКО, Віктор ШИНКАР, Борис КОРОЛЬОВ (усі вони - срібні призери чемпіонатів Європи у різних складах збірної СРСР під керівництвом її головного тренера Ігоря Бобкова).

Загалом же 26 регбістів "Авіатора" виступали у складах збірної колишнього Союзу на континентальних форумах (була 4 рази срібним призером і 3 - бронзовим) у період 1974-1991 років. Окрім уже названих, це - Анатолій ШЕВЕРЄВ (автор першої спроби в історії збірної), Валерій КЛЮЧНИКОВ, Микола ТОРОПОВ, Сергій ФЕЩЕНКО, Володимир БОБРОВ, Олександр ТКАЧЕНКО, Володимир КАННА, Сергій ОВСЯННИК, Юрій ДМИТРІЄВ, Валерій УСТЮЖАНІН, Геннадій ПЕТРЕНКО, Ігор УМЕЦЬКИЙ, Владислав АДОМАЙТІС, Ігор КИТАЙЦЕВ, В'ячеслав ГОРГО, Сергій БРЮЗГІН, Сергій АЛЕКСАНДРОВ та Олександр ЗАХАРЕНКО.

Понад 100 майстрів спорту 

- їх підготовлено в клубі за роки його існування.

30 найкращих регбістів СРСР (1969-1991):

До цієї щорічної когорти лауреатів кожного сезону входили 29 гравців "Авіатора": Сергій МИРОНОВ (1969-1970), Ашот СИМОНЯН (1969), Юрій БіРУЛЯ (1970- 1971), Евген КЛЮЗКО (1970,, 1972-1975, 1978), Юрій ДМИТРІЄВ (1970, 1973-1974),, Валерій УСТЮЖАНІН (1972), Геннадій ПЕТРЕНКО (1973), Ігор УМЕЦЬКИЙ (1974, 1976), Анатолій ШЕВЕРЄВ (1974-1977, 1981-1982), Анатолій ГОНЯНИЙ (1975, 1977-1980, 1982-1983, 1985), Володимир БОБРОВ (1975), Валерій КЛЮЧНИКОВ (1975, 1978-1979, 1981-1982), Олександр ТРУШ (1975), Микола ТОРОПОВ (1976-1978), Олег СЛЮСАР (1977-1978, 1981, 1983-1984, 1986-1987), Сергій БРЮЗГІН (1980, 1982), Іван МАКИЄВСЬКИЙ (1982, 1984), Сергій СТАСЬ (1982), Раміль ХАЙРУЛЛІН (1982, 1984-1987), Олександр ТКАЧЕНКО (1984, 1986), Сергій ЧЕВЕЛЄВ (1985), Борис КОРОЛЬОВ (1986-1987, 1990), Олексій БЕКОВ (1988, 1990), Сергій ІГНАТЕНКО (1988-1989), Руслан ЛУКАШЕВИЧ (1988), Олег КІЦИН (1989), Володимир КАННА (1990-1991), Сергій ОВСЯННИК (1990-1991), Вꞌячеслав ПОТАПЕНКО (1991).

Головні (старші) тренери команди:

Владислав КЛЕТИНСЬКИЙ (1963), Юрій БІРУЛЯ (1963-1973), Геннадій ПЕТРЕНКО (1973-1977), Ігор БОБКОВ (1977-2009). Сергій МИНА (2009-2010).

Капітани команди:

Честі стати обраними ватажками колективу були удостоєні 16  гравців: Юрій БІРУЛЯ (1963-1966), Олександр ТИЩУК (1965), Валерій ПЕТРОСЯН (1967), Віталій КУЗЬМИЧЕНКО (1969-1970), Євген КЛЮЗКО (1971, 1978-1980), Ігор БОБКОВ (1972-1973), Геннадій ПЕТРЕНКО (1974), В'ячеслав ГОРГО (1975), Анатолій ШЕВЕРЄВ (1975-1976), Валерій УСТЮЖАНІН (1976-1977), Сергій ЧЕВЕЛЄВ (1981-1982), Анатолій ГОНЯНИЙ (1982-1983), Раміль ХАЙРУЛЛІН (1984-1991), Володимир КАННА (1992), Валерій МАКСЮК (1993-2003), Борис КОРОЛЬОВ (2003-2004). 

З гравців - у Президенти:

Володимир УКРАЇНСЬКИЙ - перший Президент федерації регбі України (1991-1996);

Олексій ЦИБКО - Президент Федерації регбі України (2003-2005);

Георгій ДЖАНГІРЯН - Президент Федерації регбі України (2006-2011), Президент Федерації регбі м. Києва (2013-2016), почесний Президент Федерації регбі України (2011 - і дотепер);

Евген КЛЮЗКО - Президент Федерації регбі м. Києва (2006-2013);

Сергій БРЮЗГІН - Президент Федерації регбі Київської області (2012 - і дотепер);

Олександр ПОТАПЕНКО - Президент Федерації регбі м. Києва (2023 - і дотепер)..

Після статистичного екскурсу в 60-річну історію цього грізного у регбійних баталіях триголового монстра "Спартак" - КІІЦА - "Авіатор", настала нарешті черга, так би мовити, оживити наведені вище цифри і факти, трансформувавши їх в оповідальний жанр. І, звісно, розпочнемо з витоків зародження команди.

ВОНИ БУЛИ ПЕРШИМИ

Так от навесні 1963 року студенти Київського інституту цивільного повітряного
флоту (КІЦПФ) Владислав Клетинський та Віктор Кіндєєв організували у своєму вузі
секцію регбі. Клетинський, якого у Москві під час проходження ним переддипломної практики познайомив з регбі його відомий пропагандист Юрій Дайнеко, зібрав студентів на спортмайданчику поруч з інститутським гуртожитком і познайомив їх з диковиним овальним м'ячем, дещо розповів про правила гри. Однак нагрянула весняна екзаменаційна сесія, тож довелося  справжнє народження команди перенести на осінь.  Втім, наприкінці травня Клетинського офіційно запросили до Адлера на всесоюзний збір гравців, тренерів і суддів, на якому вперше зустрілися та обмінялися досвідом 36 ентузіастів регбі з різних куточків колишнього СРСР.. Нашу республіку на цьому форумі також представляли з Київського політехнічного інституту засновник тамтешньої команди Валентин Хонін і тренер Георгій Лукашевич, організатори одеського регбі Леонід Шелестович, Володимир Курман та Іван Резничук. А на початку вересня 1963-го особисто Клетинському, як засновнику регбі в іКІЦПФ, прийшло офіційне запрошення від ЦР ВДСТ «Спартак» на участь команди у всесоюзній першості цього спорттовариства в Москві.
Дізнавшись про цю новину, завзятий активіст Юрій Біруля вивісив написане від руки на клаптику ватмана оголошення: "Хто хоче поїхати в Москву на першість СРСР з регбі - терміново зібратися на стадіоні КПІ о 18.00". Його спортивний азарт, організаторські здібності та властивий йому авантюризм (у доброму розумінні цього поняття) багато в чому сприяли народженню регбійної команди "Спартак". Провівши кілька тренувань, вона й вирушила до Білокам'яної у такому інтернаціональному складі: студенти КІЦПФ -  Владислав Клетинський, Юрій Біруля, Віктор Кіндєєв, Олександр Клинков, Юрій Стрекаловських, Олександр Рачкевич, Андрій Павленко, Борис Бєлко, Юрій Ванєєв, Олександр Бутенко, Віктор Зотенко, вірмени Валерій Петросян і Віктор Газарян, грузин Борис Лолуа, греки Лефтеріс Цоцос і Апостолос Цалцудіс, кубинець Томас Родригес. Підсилили команду вже більш досвідчені вихованці КПІ -  Євген Ігнатов, Володимир Борискін, Леонід Кіча та Віктор Трохименко.    

На старті кияни 7 вересня взяли гору над команлою Липецька - 18:13. Тож саме цю дату 1963 року першого бойового хрещення, цілком можна вважати днем народження команди "Спартак". І хоча іншим куди більш досвідченим соперникам наші хлопці поступилися й посіли п'яте передостаннє місце, це не збентежило киян. Натомість змусило екіпаж їхнього авіалайнера згуртуватися й надалі завдяки своєму спартаківському духу, помноженому на набуту з роками майстерність та притаманну спортивну злість досягли   значних висот.

Після того, як Клетинський і Кіндеєв закінчили навчання у вузі й поїхали працювати за направленнями,, у штурвала майбутнього "Авіатора" постав  у майбутньому першій в Україні майстер спорту з регбі Юрій Біруля..І він залишався граючим тренером та головним бомбардиром цього неординарного колективу однодумців  протягом наступних десяти років його становлення та мужніння.  

ВСЕ ВИЩЕ І ВИЩЕ, І ВИЩЕ...

По-справжньому команда сформувалася вже навесні 1964 року, коли до її лав були залучені молоді й честолюбні студенти-спортсмени КІЦПФ. Вони й склали той кістяк колективу, який вивів його у лідери українського регбі.

Того ж таки року прийшов і бажаний успіх - "Спартак" став переможцем першого в історії чемпіонату Києва. Наступного сезону майбутні авіатори завоювали "срібло" першого чемпіонату УРСР,  поступившись лише землякам-динамівцям. Але рік потому, у 1966-му, "Спартак", переможно здолавши всю турнірну дистанцію, видав на-гора перше своє "золото" республіканської карбівки. І завдяки цьому успіху підопічні Ю. Бірулі здобули путівку на перший чемпіонат колишнього Союзу, який проте був визнаний згодом неофіційним, оскільки тоді ще не була створена Федерація регбі  СРСР.     

Тоді, у Грузії, наша команди залишилася лише в одному кроці від п'єдесталу, посівши четверте місце. Однак, хоч як там було, той дебют киян на всесоюзній арені в суперництві з куди досвідченішими опонентами можна цілком визнати досить успішним.. Ось склад тієї команди: Юрій Біруля (граючий тренер), Леонід Зав'ялов, Олександр Клинков, Володимир Бабій, Віктор Бароян, Сергій Москальов, Юрій Дмитриієв, Георгій Джангірян, Віталій Кузьмиченко, Олександр Труш, Сергій Миронов, Валерій Петросян, Ашот Симонян, Олег Развадовський, В'ячеслав Бесчастний, Анатолій Решетнивов, Олександр Тищук, Юрій Захаров.

Потім уже під назвою КІІЦА команда тричі поспіль (1967-1969) ставала срібним призером чемпіонатів УРСР. і ще раз - на першості ЦР ВДСТ "Спартак" (1967). Аж поки студентам-авіаторам не набридло так довго бути другими. І вони цю не найкращу традицію поламали 1969 року, вперше ставши чемпіонами всесоюзного спартаківського спорттовариства.. 

Причому слід зазначити, що поїздка на цей турнір до Нальчика (столиця Кабардино-Балкарії) цілком могла зірватись, оскільки на неї не були виділені кошти відповідним республіканським товариством. І що ж? А те, що твердий чоловічий характер і фанатична любов до регбі навіть за такої ситуації не дозволили хлопцям опустити руки. Команда  вирішила добиратися до Нальчика за 1500 км, так би мовити, на перекладних, дахах пасажирських поїздів та товарняками. До початку турніру добралися таким чином 13 гравців, через день - решта інших. Однак, незважаючи на всі ці перипетії та й ше відсутність коштів на їжу (перебивались, як могли), українські регбісти всім на диво блискуче провели весь турнір і, не втративши жодного очка, вперше стали чемпіонами ЦР ВДСТ "Спартак"! 

"Винуватцями" цього торжества стали: Юрій Біруля (граючий тренер), Вадим Кравцов, Володимир Бабій, Евген Клюзко, Олександр Клинков, Валерій Шамборський, Олександр Тимашов, Олександр Труш, Віталій Кузьмиченко, .Євген Ігнатов, Олег Развадовський, Лев Сивков, Віктор Бароян, Павло Степашко, Валерій Устюжанін, Леонід Соколов, Валерій Петросян.

ЗЛІТ В ЕЛІТАРНИЙ СВІТ

Після тріумфального виступу в Нальчику, здавалося, що підкорення нових вершин уже не за горами. І наступним етапом цього сходження мав стати перехід команди з першої всесоюзної ліги, в якій вона вже з 1965 року занадто засиділась, у вищій дивізіон. Однак .у КІІЦА тоді ще вироблявся в грі твердий і виразний почерк  Тому яскраві перемоги чергувалися з прикрими поразками. Це особливо впадало в очі під час невдалих намагань пробитися крізь сито відбірних турнірів до вищого світу.

Дві спроби підвищитись у класі виявилися марними. Так, на турнірі 1969 року, де видавалися дві путівки в новостворений головний ешелон, наша команда опинилася третьою зайвою. Випередили її майбутній чемпіон підмосковний ВПА і срібний призер столичний "Філі". Причому особливо прикро те, що кияни, набравши однакову кількість турнірних очок з москвичами, але поступились їм лише одним за різності ігрових очок.

А рік потому,в 1970-му, команда КІІЦА, перебуваючи у блискучій формі, вчиняє розгроми всім головним конкурентам і головному з них тбіліському "Динамо", Але несподівана прикра поразка від аутсайдера відбору клуба "Залізні вовки" з Вільнюса зводить нанівець усі надії на підвищення у класі.

Та, хоч як там було, команда все ж своєю яскравою і самобутньою грою завоювала серця уболівальників та одержала визнання у самих прискіпливих фахівців регбі. Ірезультат не змусив більше на нього чекати, адже, нарешті, 1971 року третя спроба пробитися в еліту увінчалась успіхом. На турнірі в щасливому для них Нальчику студенти КІІЦА у яскравому стилі зі значною перевагою в ігрових очках розправляються з московським "Динамо", беруть переконливий реванш у торішніх кривдників з Вільнюса та приборкують місцевих спартаківців.Тож єдина путівка до вищої ліги - у наших авіаторів!.

У цей значний успіх команди внесли свою вагому лепту всі її регбісти: Юрій Біруля (граючий тренер), Петро Беренок, Ігор Бобков, Юрій Захаров, Олександр Качанов, Євген Клюзко, Олександр Клинков, Юрій Ковальчук, Валерій Кордас, Олександр Кофто, Володимир Рейниш, Павло Степашко, Калью Тельвар, Олександр Тимашов, Олександр Труш, Валерій Устюжанін, Анатолій Шеверєв.

ПОРА МУЖНІННЯ КОЛЕКТИВУ ОДНОДУМЦІВ

Отже, здобувши перепустку в головний дивізіон, команда піднялася на сходинку вище у союзній ієрархії й завоювала ту позицію на її плацдармі, з якої можна штурмувати найвисокіші вершини.

1972-го, в рік дебюту у вищій лізі, команда КІІЦА,здобувши ряд вражаючих перемог над провідними клубами, фінішувала на підсумковій п'ятій позиції. Як до новачка, - то це досить пристойний результат. У той же час впадало в очі те, що в організаційному плані назріла неабияка перебудова. 

Тож вимагалося передусім підсилити і тренерський склад, і гравців.  Зокрема, з монінського ВПА були запрошені досвідчені регбісти Анатолій Тимошенко та Геннадій Петренко. Вони чимало внесли к переосмислення гравцями суті сучасного регбі, сприяли засвоєнню ними нових технічних прийомів та тактичних схем, перебулові навчально-тренувального процесу. Тобто закладався новий стиль гри з акцентом на колективні дії нападу, з перебудовою лінії тричвертних і захисту. І все це, звісно, у поєднанні з високою майстерністю лідерів. Закінчивши перше коло баталій на третій позиції,  перемігши у своєму першому міжнародному матчі румунський клуб з міста Сібіу - 13:12, команда КІІЦА у другій половині чемпіонату СРСР, чергуючи яскраві виграші з прикрими поразками, у підсумку виявилася четвертою зайвою на п'єдесталі. Далися взнаки дуже високе фізичне і психологічне навантаження, надто коротка лава виконавців.

Як результат,  виник конфлікт між керівництвом республіканської ради ВДСТ "Спартак" та Юрієм Бірулею, через шо останній був змушений залишити тренерський місток команди.. Тож до чергового сезону колектив почав готувати один з лідерів нападу радянського регбі майстер спорту Геннадій Петренко. Йому під час зимового збору в Яремчі та весняного - в Тбілісі  вдалося закласти фундамент майбутніх перемог, підвищивши загальнофізичну підготовку та налагодити ігрові зв'язки. Також сталися зміни у складі, який залишила гркпа гравців, котрі забезпечували команді вихід до вищої ліги. Їх замінили деякі регбісти київського "Динамо", вилетівшого з головного дивізіону. Були також запрошені такі майбутні зірки, як Володимир Бобров з ВПА та Ігор Умецький з ризького ВЕФ. А з груп підготовки клуба прийшла талановита молодь, зокрема, Олег Слюсар і Сергій Анисимов. До речі, того року шестеро спартаківців були запрошені до вперше створеної збірної СРСР, а трьох з них - Анатолія Шеверєва, Ігоря Умецького та Геннадія Петренко - фахівці віднесли до числа найсильніших регбістів країни.

ДВА СРІБНИХ І БРОНЗОВИЙ ФІНІШІ

Дуже потужно стартувавши у сезоні-1974, після п'яти стартових турів команда очолювала турнірну таблицю. За результативністю КІІЦА завдяки передусім активної грі нападу,набрала більше за всіх ігрових очок (215). І це дозволило команді вперше в історії підкорити вищоліговий п'єдестал, його срібну сходинку.

Сходження на неї здійснили: Олександр Труш, Анатолій Шеверев, Олександр Кофто, Владислав Адомайтіс (граючий тренер). Леонід Зав'ялов. Олександр Клинков. Юрій Дмитрієв, Євген.Клюзко, Ігор Китайцев, Володимир Федоренко, Борис Ляліков. Анатолій Гмиря, Петро Яковлєв, В'ячеслав Горго, Анатолій Семашко. Валерій Кордас, Валерій Устюжанін. Олександр Котомкин, Ігор Умецький, Олександр Задирака, Андрій Плющ, Володимир Бобров. Головний тренер -  Геннадій Петренко, начальник команди - Георгій Джангірян. 

За досягнуті успіхи гравцям команди було присвоєно звання;Майстер спорту СРСР,, а
її граючому тренеру Г. Петренку - ;Заслуженного тренера УРСР;.

До стартів наступного 1975 року команда розпочала підготовку у новому сучасному залі спорткомплексу КІІЦА. Склад поповнили молоді талановиті Сергій Гугуєв, Анатолій Гоняний, Микола Торопов, Сергій Чевелєв. Тож підібралися добрі виконавці в усіх лініях, але ударною традиційно залишалася "сутичка". Однак тиск вантажу торішнього срібного успіху та численні травми гравців далися взнаки й КІІЦА посідає лише восьму позицію. 

Місячний антракт з інтенсивним збором в місті Охтирка. Ряд гравців, як і торік, був делегований до головної збірної СРСР та молодіжної (Володимир Бобров, Анатолій Гоняний). А зібравшись потім усі разом, кияни у другому колі чемпіонату зробили, здається неможливе. Перемігши всіх суперників і набравши 18 очок з 18 можливих  команда КІІЦА вдруге поспіль стала срібним призером. А чемпіоном, як і торік, виявився московський клуб "Філі". 

Наступний сезон 1976 року команда розпочала без суттєвих змін у складі, не приховуючи наміри зазіхнути на чемпіонське золото. Однак,.на жаль, було помітно, що кудись подівся той яскравий малюнок у грі, який був притаманний КІІЦА. Перемоги над фаворитами чергувалися з поразками від аутсайдерів, Гра помітно втратила динамізм і видовищність, звелася переважно до стандартних ситуацій і статики, явним зловживанням ударами ногою, до того ж - малоефективними. Тож не випадково, що команда зробила крок униз, спустившись з п'єдестальної другої позиції на третю бронзову.   

А ще того сезону клуб КІІЦА в якості збірної УРСР виступав у міжнародному турнірі на призи газета "Социалистическая индустрия". Кияни взяли гору над молодіжною збірною СРСР (14:13), зіграли внічию з національною командою Польщі (16:16),, поступилися збірним СРСР, Чехословаччини та Румунії. Провели й ряд товариських матчів із досвідченими румунськими клубами. У Києві студенти КІІЦА перемогли  "Спортул студенцеск" (21:19), взявши гору над ним у гостях (6:0) і "Рапідом" (22:0) та програвши лише "Агрономії" з Клужа (10:24).    

Та все ж у грі киян намітився певний спад, що далося взнаки у сезоні 1977 року. Завершили регбійну кар'єру ветерани Олександр Труш, Валерій Кордас, Олександр Клинков, Юрій Дмитрієв, Ігор Китайцев, Леонід Зав'ялов. А молодь з групи підготовки клубу (Станіслав Бурмак, Олег Дикалов, Олексій Поздняков, Сергій Брюзгін) та ще новачки з інших клубів (Ігор Зозуля, Гліб Шульгін) - ще, як-то кажуть, не встигла пропитатися спартаківським духом. Тож почали руйнуватися награні раніше зв'язки, стала кульгати дисципліна. Хоч як прикро, але команда, маючи доволі майстерних виконавців, завершила перше вищолігове коло аж на восьмій позиції. Керівництво вирішує розпрощатися з Геннадієм Петренком і замість нього на посаду головного тренера призначається  31-річний ветеран клубу Ігор Бобков, котрий до цього готував київський СКА. До того ж, команду дуже лихоманило, а через внутрішні чвари та негаразди її залишила ціла група досвідчених регбістів. Утім, спартаківці все ж зуміли зібратися, потужно й упевнено здійснивши марш-кидок на підсумкове четверте місце.

ЗОЛОТА ОСІНЬ-1978 "АВІАТОРА"

Перед початком цього сезону начальник команди Георгій Джангірян запропонував перейменувати клуб, замінивши абревіатуру КІІЦА на яскраву і всім зрозумілу "Авіатор". І всі причетні до колективу особи "на ура" сприйняли таке нововведення. Тож, забігаючи наперед, маємо констатувати, що ця назва стала для команди своєрідним пророцтвом, оскільки під нею восени "Авіатор" тріумфував з приводу свого першого в історії всесоюзного чемпіонства. Причому перервав тут гегемонію московських клубів, дозволивши п'ятиразовим золотим медалістам регбістам "Філі" задовольнитися "сріблом".

Цікаво зазначити, що у цьому вперше розіграному в два етапи турнірі десяти команд перед заключним туром ситуація склалася така: у "Філі" - 20 очок, "Авіатора" - 19, тбіліського "Локомотива" - 18  Гузини обігрують московську "Славу" (10:6) і в них стає 20 очок. Тож тепер у разі поразки "Авіатора" в домашньому своєрідному фінальному поєдинку з "Філі" кияни лише з "бронзою", натомість перемога має принести їм замріяне "золото".

До цього вирішального "рандеву" суперники у звітному сезоні зустрічалися двічі. У першому матчі була зафіксована нічия (3:3), а в другому переміг "Філі" (13:0). Та й узагалі кияни за весь час лише двічі вигравали в опонентів. Тож шанси на успіх багатодосвідчених та іменитих москвичів розцінювалия вище. Плюс, безумовно, психологічна перевага теж на їхньому боці. А ще, аби знову стати чемпіонами, гостей влаштовувала навіть нічия.  На боці же нашої команди була підтримка 10-тисячної торсіди вболівальників та величезне бажання перемогти.

Отже, 1 жовтня 1978 року. Київ. Стадіон КІІЦА. .

Одразу ж після стартового свистка знаменитого литовського арбітра Альфонаса Грумбінаса господарі поля, палко підтримувані  глядачами, кинулися атакувати. Відчайдушно вони боролися за кожен м'яч, за кожну п'ядь ігрового поля. Нарешті, оборона гостей не витримує цього потужного пресингу, рятує ситуацію зпвдяки порушення правил. Анатолій Гоняний карає їх за це влучним штрафним. За кілька хвилин Юрій Євенко, здійснивши фланговий рейд, заносить м'яч у "місто" суперників. А під завісу першого тайму другий "стандарт" у виконанні Гоняного доводить перевагу киян до 10:0. Зберігши цей рахунок після перерви, регбісти "Авіатора" торжествують, приймаючи вітання із заслуженим чемпіонством. І першою золотою осінню, що увінчала на той час 15-річну історію великої Команди! І хіба не символічно, що ця вікопомна подія сталася саме у рідних пенатах, на спортивній арені альма-матер!

Склад команди "Авіатор" - чемпіона СРСР 1978 року (за абеткою):

Сергій Анисимов, Володимир Безпалов, Сергій Бондарєв, Сергій Брюзгін, Станіслав Бурмак, Анатолій Гоняний, Сергій Гугуєв, Олег Дикалов, Павло Дмитрієнко, Юрій Євенко, Ігор Зозуля, Євген Клюзко (капітан команди), Валерий Ключников, Юрій Ковальчук, Олександр Кофто, Олексій Поздняков, Олег Слюсар, Калью Тельвар, Олександр Тимашов, Микола Торопов, ВалерІй УстюжанІн, Микола Фещенко, Сергій Фещенко, Анатолий Шеверєв, Віктор Шинкар, Гліб Шульгін. 

Старший тренер — Ігор Бобков. Тренери — Анатолій Гоняний та Анатолій Шеверєв. 

Начальник команди - Георгій Джангірян.

Приймаючи поздоровлення, наставник чемпіонів Ігор Бобков відзначив: "Успіх колективу закономірний - команда до нього йшла всі останні роки. Просто саме в цьому сезоні гравцям "Авіатора" вдалося повністю реалізувати свій істинний ігровий потенціал, свої істинні можливості".

ТРИ КУБКОВІ ВЕРШИНИ І ЧЕРГОВІ МЕДАЛІ

Після тріумфального фінішу в сезоні-1978 завершили виступи за команду майстрів чимало досвідчених ветеранів. А невдалий старт у чемпіонаті СРСР-1979 вибив колектив з колії й у підсумку вона змушена була задовольнитися скромним шостим місцем. І що ж? А те, що, розсердившися не на жарт, авііатори виплеснули свою енергію в іграх за Кубок СРСР. Вирвавши перемогу в гостях над ВПА (12:10), кияни в Житомирі у 1/2 фіналу розгромили тбіліський "Локомотив",(21:0) а у фіналі - земляків з "Політехніка" (24:0).Тож підкорили свою першу кубкову вершину. 

Рік 1980-й. Знову після деяких кадрових втрат прихід молодих новобранців не приніс поки що якихось дивідендів - та ж саме шоста підсумкова позиція в чемпіонаті Союзу. 

Як виявилося, молоде поповнення, оперившися за рік, зуміло скласти гідну кампанію аксакалам команди. Вже із самого старту сезону-1981 авіатори весь час тримались у групі лідерів і, врешті-решт, втретє в історії свого клубу завоювали "срібло". Причому цікаво зазначити, що наші хлопці в трьох поєдинках з чемпіоном ВПА у двох виграли й одному була зафіксована нічия. Натомість суцільні поразки від традиційно дуже незручного московського "Локомотива", який віддає перевагу так званому закритому регбі - в'язкій силовій грі своєї дуже габаритної "сутички". Натомість авіатори, як відомо, демонструють ігровий, відкритий та гострокомбініційний стиль регбі.

Слід зазначити, що протягом наступних років до розпаду Союзу "Авіатор" ще чотири рази завойовував "бронзу". А ще двічі він ставав володарем Кубка СРСР. У розіграші почесного призу 1982 року кияни в 1/4 фіналу розгромили "Філі" (22:6), у півфіналі помстилися московському "Локомотиву" (10:0) за всі попередні заподіяні ним прикрощі, а у фіналі на нейтральному полі в Кутаїсі переграли діючого чемпіона ВПА (9:3)

Третє кубкове святкування відбулося 1984 року.  Цього разу "Авіатор" послідовно переграв львівський "Сокіл" (39:6), знову московський "Локомотив" (13:6), а потім у Києві в півфіналі взяв гору над ВПА (24:9) та у фіналі - над "Славою" (15:9).

Ще 6 медалей (2 срібні та 4 бронзові) чемпіонатів Незалежної України завоювало вже нове покоління вихованців регбійної школи "Авіатора".

Серед провідних приборкувачів овального м"яча команди-лідера вітчизняного регбі у період з кінця 70-х і до початку 90-х років минулого століття слід передусім виділити тих, хто у складах збірної СРСР ставав призерами чемпіонатів Європи. У континентальних баталіях її перші здобутки обмежувалися лише нагородами бронзової карбівки сезонів 1978/1979, 1980/1981 і 1982/1983, у яких участь брали, зокрема, наші Анатолій Шеверєв (він - автор першої спроби в історії збірної, провів у її лавах рекордні 55 матчів), Анатолій Гоняний, Олег Слюсар, Валерій Ключников, Сергій Чевелєв, Микола Торопов, у третьому - ще Раміль Хайруллін, Сергій Фещенко і Володимир Бобров), а в останньому з них роль другого тренера виконував наставник "Авіатора" Ігор Бобков. А з його появою наприкінці 1983 року в ролі керманича на головному тренерському містку збірної її подальші склади ще більше були розбавлені авіаторами (у них виділимо ще Володимира Муху, В'ячеслава Козьменка, Віктора Шинкаря та Бориса Корольова), їхнім бойовим духом і гострокомбінаційним малюнком гри  Причому така тенденція дій команди спостерігалася протягом трьох з чотирьох наступних срібних сезонів, в яких золоті медалі діставались іменитим французам.

                                                     ***

Отже, нині велике свято на вулиці флагмана українського регбі команди "Спартак" - КІІЦА - "Авіатор". Його славна когорта супермайстрів і вправних майстрів відзначає 60-річний ювілей свого рідного клубу. І серед цих іменинників виділяються убілені сивиною не старілі душею першопрохідці, котрі вже далекого і пам'ятного 1963 року торуівали тернистий шлях до витоків регбійної майстерності. А поруч -  ті трохи молодші і теж уже дідусі зі стажем, які вивели команду у вищу лігу. Тут і молоді пенсіонери - перші медалісти та чемпіони, переможці кубкових баталій. 

Вони, безумовно, зберуться вчергове разом. Пам'януть тих своїх друзів-одноклубників, котрі, на превеликий жаль, пішли у світ інший. Згадають різноманітні цікаві випадки своєї спортивної молодості. І, безумовно, ті минулі дні й запеклі регбійні битви, в яких рубались вони.

І, звичайно же, прозвучить: "Команда молодості нашої, Команда, без якої нам не жити"..

Володимир КАЗИМИРОВ