КАРІНА ХРАМОВА: «ПЕРШІ ДНІВ ДЕСЯТЬ ВІЙНИ СИДІЛА ВДОМА, БУЛО ДУЖЕ СТРАШНО»

Регбістка жіночої збірної Одеси та одна з найперспективніших рефері України Каріна Храмова мала змогу виїхати з країни з перших днів після початку широкомасштабного наступу російських військ, проте залишилася у рідному місті. Чим займається Каріна в даний час, як зустріла війну і яка важлива подія чекає на неї влітку - вона розповіла в ексклюзивному інтерв'ю Rugby.od.ua.

- Каріно, я знаю, що ти не поїхала за кордон. Розкажи, де зараз перебуваєш, чим займаєшся?

– Я залишилася в Одесі, продовжую працювати в школі, тренуюсь, намагаюся жити так само, як жила до початку широкомасштабної війни в Україні, але, звичайно, з думками про те, що будь-якої миті може «прилетіти» до твоєї оселі.

– Важка тема, це на все життя, але згадай цей день – 24 лютого… Як дізналася про війну? Які думки були у голові? Дуже злякалася?

- Я думаю, що багато тих, хто хоч якось стежив за новинами, розуміли, що все йде до повномасштабної війни з боку Росії, хоча ніхто не хотів у це вірити до останнього. Як і інші, дізналася про це в той момент, коли прокинулася від вибухів. Одразу написала своїм близьким, що війна таки прийшла в Україну повною мірою…

– У лютому всі ми відчували різні емоції та почуття, не знали, що робити, як діяти, чого чекати. Як ти пережила перші дні після початку наступу рашистської нечисті?

- Скажу відверто, перших днів десять я просто сиділа вдома, було дуже страшно, виходила кудись дуже рідко, схудла через стрес кілограмів на п'ять. 27 лютого у мене був день народження, це було дуже важко.

– Багато дівчат у перші кілька тижнів залишили свої домівки і поїхали якщо не за кордон, то, як мінімум, у західні регіони країни. Ти думала про це? Чому вирішила залишитися?

– Я живу з бабусею та братом. За ті десять днів, про які я говорила, було багато різних думок, бабусі пропонували поїхати до Молдови, але в Одесі після 24 лютого довгий час було спокійно та досить тихо, хай і дуже тривожно, тому вирішила, що виїжджати до Молдови немає сенсу. Життя продовжується, я хочу бути тут, удома, зрозуміла, що не готова до нового життя в чужій країні. Бабуся дуже переживала за мене, але й сама досить швидко погодилася з тим, що наше місце тут. Дім – є дім. Брат же трохи згодом вирушив на передову, оскільки є медичним працівником.

– Багато хто під час війни шукає можливість відволікатися та знімати стрес завдяки заняттям спортом. А що ти скажеш? Коли ти розпочала тренування? Активно тренуєшся зараз?

- До тренувань я повернулася практично через місяць після початку цього кошмару. Почала ходити до зали. Звичайно, після такої паузи було дуже тяжко, але поступово втягнулася. А коли на вулиці потепліло – почала бігати на стадіоні, займатись на турніках. Спочатку було непросто, але терпимо. Зараз намагаюся бігати щонайменше тричі на тиждень, тренуюся регулярно.

– Коли в Україні розпочнеться регбійний сезон – ніхто не знає. Однак, наскільки мені відомо, як рефері ти в липні візьмеш участь у матчах жіночого чемпіонату Європи з регбі-7 у дивізіоні «Conference», які пройдуть у Сербії.

- Так, мені дуже приємно, що я зможу працювати як суддя на матчах чемпіонату Європи. Це дуже мотивує мене до більш плідних та насичених тренувань. Крім того, я намагаюся вчити англійську, періодично дивлюся ігри. Попри все, цей час потрібно проводити з максимальною користю.

– Що, на твій погляд, змінилося у нашій країні за ці 80 днів повномасштабної війни?

– Думаю, всі зі мною погодяться, що змінилися насамперед наші люди. Причому, на краще. Ми всі згуртувалися і разом із нашими безстрашними військовими йдемо до перемоги.

– Чи відчуваєш підтримку з боку своїх знайомих з інших країн? Наскільки я бачу наша велика міжнародна регбійна сім'я під час війни серйозно підтримує Україну.

- Звісно! У перші дні мені написали з Німеччини, Угорщини, Іспанії та інших країн. Багато моїх колег, з якими я працювала за кордоном, запропонували перебратися до них на час війни. Крім того, писали організатори з Франції та Швеції, повідомивши про те, що, за потреби, готові прийняти мене у себе. Це дуже зворушливо, дуже приємно і значуще для мене.

– Усі ми віримо, що війна скоро закінчиться, життя продовжиться. А ти будуєш якісь конкретні плани на найближче майбутнє?

- Враховуючи обставини, планувати щось серйозне і конкретне складно, але я точно житиму і знатиму, що наш божевільний сусід не запустить свою ракету.

rugby.od.ua