Поліна ЖУЛКЕВСЬКА: «Новина про проведення жіночої Суперліги стала однією з найкращих цього року»

Гравчиня жіночої збірної Одеси Поліна Жулкевська запам’ятає чемпіонство в українській Суперлізі з регбі-7 на все життя. Вона мешкає на Хмельниччині, отже, не провела з командою жодного тренування з минулої осені, але це не завадило Поліні допомогти одеситкам у здобутті четвертого поспіль чемпіонського титула. Про все це та багато іншого вона розповіла в ексклюзивному інтерв’ю Rugby.od.ua.

– Поліно, вітаю з черговим чемпіонством! Пам’ятаєш, яке воно за ліком для тебе?
– Дякую! Після закінчення турніру довелося підіймати фотоархіви, аби переконатися у тому, що це моє четверте поспіль чемпіонство у складі збірної Одеси!

– Давай про свіже «золото». Які враження у тебе залишила Суперліга-2022? Що запам’яталося найбільше?
– Це «золото» запам’яталося тим, що воно було здобуто у рік війни в Україні, а ще це був найкоротший сезон в історії українського жіночого регбі. Я дуже рада, що навіть у такий важкий час організатори змогли зібрати п’ять команд, а ми хоча б на кілька годин поринули у ці емоції та цю атмосферу.

– Дуже скучила за збірною Одеси? Коли востаннє тренувалася з дівчатами? Ти ж мешкаєш не в Одесі…
– Так, я дуже скучила за своїми дівчатами, дуже рада була їх бачити. Востаннє грала з ними ще 10 жовтня минулого року у регбі-15. Певно, тоді й були мої останні тренування разом зі збірною Одеси.

– У проведених іграх ти «настріляла» багато реалізацій! У вільний час тренувала пробиття реалізацій?
– Насправді, у цьому мені допоміг мій досвід, який спрацював на мене та на команду. Пробиття реалізацій не тренувала з минулого року.

– Найважча гра – з киянками чи львів’янками? Суперниці стали сильнішими чи слабшими, на твій погляд?
– Львів’янки, насправді, нав’язали нам більш важку боротьбу, ніж киянки. Вважаю, що впевненості їм додало не лише бажання перемагати, а й те, що вони грали вдома. Важко сказати, став хтось сильнішим чи слабшим, бо турнір був дуже коротким, команди тренуються у важких умовах.

– Давай трохи відволічемося від турніру. В Україні – повномасштабна війна. Як і де ти зустріла вибухи 24 лютого? Наскільки часто доводилося ховатися від обстрілів за ці майже вісім місяців?
– Я живу в більш-менш спокійному місті. 24 лютого прокинулася о восьмій ранку – тоді моєму нареченому зателефонували та повідомили про вибухи неподалік від Хмельницького. Я не хотіла вірити у те, що в Україні почалася повномасштабна війна, перші три дні взагалі не відходила від телевізора, не випускала телефон з рук, постійно стежила за новинами та хвилювалася за знайомих по всій країні.

– Як для тебе пройшли ці місяці? Робота, волонтерство, донати, якісь курси, може, навчання, щось нове, цікаве?
– Важко налаштуватися на вивчення чогось нового, коли у сусідніх містах гинуть люди… Всі ці новини дуже спантеличують. Ми з Максимом допомагаємо знайомим, які відправилися захищати Україну від рашистських загарбників. Нещодавно закінчили збір коштів на комплект плиток для бронежилета. Намагаємося бути корисними.

– Що скажеш про тренування і, власне, про тренування з регбі? Були можливості, як все відбувалося?
– Я відвідувала лише тренажерний зал, намагалася тримати себе у формі. Влітку лише одного разу виходила з подругою на стадіон, тоді трохи покидали м’яч, не більше. Отже, регбі у моєму графіку не було аж до самого турніру.

– Як сприйняла інформацію про те, що жіноча Суперліга все ж відбудеться?
– Без перебільшення, це була одна з найкращих новин цього року. Я дуже зраділа.

– Після церемонії нагородження на тебе чекала ще одна нагорода – пропозиція руки та серця. Скажи чесно, очікувала? Коли весілля?
– Звичайно ж, не очікувала! Максим зробив мені величезний сюрприз. Він о четвертій ранку проводжав мене на потяг до Львова, а тут з’явився на змаганнях. Те, що він опинився на стадіоні з букетом квітів, мене не дуже здивувало, адже раніше він вже робив мені такі сюрпризи своїми приїздами. Єдине, що я запитала в нього, чому він одягнув сорочку, адже, зазвичай він їх не носить! Зізнаюся, що я давно мріяла про те, щоб мій коханий чоловік зробив мені пропозицію саме на стадіоні, після змагань! Щодо весілля… Хочеться зіграти його вже у мирній країні, після нашої перемоги, аби воно було повноцінним та на всі сто відсотків радісним.

– Ми всі – оптимісти, чекаємо на перемогу України у війні, будуємо якісь плани на «післявоєнний» час. А що першим зробиш ти після закінчення війни в Україні?
– Я з нетерпінням чекаю на цей день, коли всі українці зможуть спокійно спати, не прокидатимуться від вибухів та сигналів повітряної тривоги, коли їм не потрібно буде ховатися в укриттях. У день закінчення війни просто стане легше дихати!

rugby.od.ua