Ігор Троян: «Регбі - класний вид спорту, в якому є все: і бігаєш, і борешся, і з м’ячем»

Знайомтеся з ще одним учасником команди United States Air Force Trials.

Ігор Троян, 32 роки, військовослужбовець із Кривого Рогу, Дніпропетровської області. 17 травня 2022 року у с.Червоному на Херсонщині потрапив під артобстріл і отримав проникаюче вогнепальне поранення, внаслідок якого втратив частину внутрішніх органів.

Про себе і хобі

Я веселий і компанійський. Зазвичай спокійний, але в мене є мінус в спорті — я занадто імпульсивний і запальний. Особливо в командних видах спорту, коли дуже хочу докластися до перемоги, можу бути навіть агресивним. З часом навчився це контролювати, але іноді заводжуся. Війна ще й підсилила відчуття справедливості. Але загалом я спокійний і дружній. В мене багато друзів завжди було.

З 15 років і до повномасштабної війни грав у регбі. Виступали в Чемпіонаті України, у нас класна, дружня команда, яка майже вся зараз воює. Є і списані хлопці, і загиблі.

Регбі — класний вид спорту, в якому є все: і бігаєш, і борешся, і з м’ячем. Дуже динамічна гра. А ще важлива атмосфера в команді — це братерство, друзі.

Про тих, хто вплинув на світогляд

Батьки. А окрім них — перший тренер з регбі. Ми всі дуже поважаємо його, він нас виховав справжніми чоловіками. Направляв і допомагав. А ще він дуже жорсткий чоловік, та це зіграло на краще. Це був якраз такий вік, коли не знаєш, куди податися, яка компанія твоя. То тренер і регбі зіграв важливу роль.

Про те, що було до війни

Коли повернувся зі строкової служби, працював на шахті. Така робота більш небезпечна, ніж важка. Ця небезпека завжди тиснула на мене, щоб змінити роботу.

Про війну

У 2014-2015 воював в АТО. Тоді я не вірив у велику війну, вважав, що і АТО завершиться швидко. Масштаби великої війни точно ніхто не уявляв. Але 24 лютого зранку всі прокинулися від вибухів, я поїхав у військкомат, тоді набирали 17 окрему танкову Криворізьку бригаду імені Костянтина Пестушка. І так ми з колишніми побратимами знову опинилися разом. А 26 лютого я вже був у Бахмуті. Тоді там ще було спокійно. 

Я не знаю, як сидів би вдома, коли бачив, що відбувається. Але знову думав, що скоро все закінчиться. З тих посадок мені дуже хотілося в тепло, в Домінікану.

Про поранення

Перше поранення отримав на Донецькому напрямку — потрапили в засідку і отримав два кульових поранення. Одна куля в руку наскрізь, а друга — в бік живота, але органи не зачепило. Тоді відчув сильний стрес. Але побратими прикрили, росіяни відступили. Коли везли на евакуацію, ще в БТР влучили, відбили колесо, але водій так топив, що доїхали.

Через два місяці повернувся у стрій. На Херсонщину. І у перший день, після зачистки села нас накрили касетами. Отримав наскрізне поранення ноги, а потім мені видалили нирку, селезінку, легеня пробита була. Був дуже тяжким, переливали багато крові. І перше, про що подумав після операцій, що вже не працюватиму у шахті. Аж видихнув. Знайшов для себе позитив.

Про те, чи змінила війна і про відчуття гордості

Напевно, я залишився таким, яким і був. Звісно, дещо беру близько до серця, дещо ні. Але розумію, що треба жити далі, бо інакше можна втратити розум. Якщо сказати, що неважлива подяка, напевно, це буде неправдою. Та для мене з цим ніколи не було проблем. А загалом, хотілося б, щоб наші люди були вдячні тим, хто захищав і захищає країну. Було б класно, щоб люди були привітнішими.

Invictus Games: Team Ukraine