Анастасія КУЗЬМІНА: Планую переїжджати до іншої країни, аби грати на більш високому рівні

Регбістка жіночої збірної Одеси Анастасія Кузьміна, яка під час повномасштабної війни в Україні живе та тренується в Ізраїлі, нещодавно брала участь у міжнародному турнірі в Дубаї, а після повернення зі змагань дала ексклюзивне інтерв’ю прес-службі Федерації регбі Одеської області.

– Настю, як справи? Де ти зараз знаходишся, чим займаєшся?
– Дякую, все добре! Зараз я знаходжуся в Ізраїлі, тренуюся та граю у складі місцевої команди, яка є лідером чемпіонату. Намагаюся бути у хорошій формі, адже планую летіти до іншої країни та грати на більш високому рівні. Куди саме – наразі сказати не можу.

– До речі, про більш високий рівень. Нещодавно ти брала участь у престижному міжнародному турнірі у Дубаї. Розкажи про цей досвід? Як ти взагалі потрапила на ці змагання?
– Справа у тому, що у нас були навчально-тренувальні збори разом із тренером із Фіджі Біллом Тирикула, який є наставником інтернаціональної команди «White Angels», складеної переважно з дівчат зі скандинавських країн. Він помітив мій потенціал та запросив спробувати свої сили у складі «янголяток» на турнірі у Дубаї. Зрозуміло, що мене зацікавила ця можливість. Окрім того, у реалізації усього цього мені допомогли дівчата з Ізраїлю, за що я їм вельми вдячна.

– Як тобі такий досвід – грати у міжнародному турнірі з незнайомими дівчатами? Як ти розповідала, команда мало не вийшла до фіналу!
– Дійсно, я ніколи раніше з цими дівчатами не грала, це був мій перший досвід, але, хочу сказати, кількох з них я вже знала, оскільки ми виступали на юніорському чемпіонаті Європи. Завдяки тому, що більшість дівчат має багатий досвід і знаходилася у чудовій фізичній формі, за кілька матчів ми вже відносно непогано розуміли одна одну, знайшли спільну мову на полі, а головне те, що зі стартового до фінального свистка ми підтримували одна одну та проявляли командний дух. Дівчата були на висоті, нам вдалося дійти до півфіналу, ми поступалися з різницею у три спроби, відповіли на це двома своїми, але не зуміли відігратися, отже, зупинилися за крок до фіналу.

– Слідкуєш за тим, що відбувається в Україні в цілому та в Одесі зокрема? Спілкуєшся з нашими регбістками та регбістами?
– Щодо ситуації в Україні, я, звичайно, не можу залишатися осторонь, не можу не слідкувати за тим, що відбувається у моїй країні. Там мій дім, там моя родина… Все, що від мене залежить, усе, чим я можу допомогти – намагаюся втілювати у життя. Так, я підтримую контакт з нашими дівчатами зі збірної Одеси, з деякими хлопцями. Регбі – це ж одна велика родина. Коли, як не у такі важкі часи, треба підтримувати один одного, незалежно від того, в Україні ти знаходишся чи за її межами…

– На жаль, повномасштабна війна в Україні триває вже майже десять місяців, але багато хто з українців повертається до країни. А коли ти плануєш повернення до Одеси?
– Наразі я не можу дати точної відповіді на це питання. Можу сказати лише те, що найближчим часом я спробую прилетіти на деякий час до родини та моєї команди. Щодо остаточного повернення – є багато нюансів, адже я хочу продовжувати зростати як регбістка, зараз для мене відкрилося багато можливостей, які треба використовувати. Що тут казати… Я ніколи у житті не відчувала таких емоцій, як на турнірі у Дубаї. Я почувала себе дуже комфортно, було багато радості навіть від побаченого, що вже казати про те, коли я перебувала на полі. На турнірі спілкувалася із регбістками високого рівня, усі вони були дуже простими та відкритими, давали якісь поради, підтримували мене. Я зрозуміла, що знаходжуся там, де маю бути. У регбі грають лише найкращі люди, я вкотре в цьому переконалася.

rugby.od.ua