Новость подробно
10 апреля 2022 г.

ОЛЬГА СУРКОВА: «У ФРАНЦІЇ ПРОДОВЖУЮ ЗАЙМАТИСЯ УЛЮБЛЕНОЮ СПРАВОЮ, ФРАНЦУЗИ СОЛІДАРНІ З УКРАЇНОЮ»

Менеджер жіночої збірної України з регбі-7, керівник комітету жіночого регбі Федерації регбі України, рефері, дитячий тренер з регбі Ольга Суркова під час російсько-української війни разом із сином вимушено покинула Одесу.

Але, незважаючи на зміну країни проживання (тимчасового), Ольга не просто знайшла можливість займатися улюбленою справою, а продовжує вчитися та прогресувати.

Про це Ольга Суркова розповіла в ексклюзивному інтерв'ю Rugby.od.ua.

- Ольго, знаю, що ти зараз перебуваєш у Франції. Розкажи нашим читачам про те, як ти потрапила до цієї країни, якою була дорога до того міста, в якому ти перебуваєш зараз, чи все з тобою гаразд?

– Так, на щастя, зі мною та з моїм сином Єгором все гаразд. Ми знаходимося у французькому місті Періґе (адміністративний центр департаменту Дордонь. – Прим. авт.). Але сюди ми потрапили далеко не одразу!

– Я так розумію, як і багатьом українкам із дітьми, довелося «помандрувати» Європою?

- Так, не без цього! (посміхається) Спочатку ми приїхали до моїх регбійних друзів до столиці Молдови – Кишинів, потім вирушили до інших моїх регбійних друзів – до Бухареста, звідки вилетіли до Парижа. Якийсь час ми знаходилися в одному з сіл, побудованому в англійському стилі. Там багато англійців, шикарна природа, поки ми розташовувалися там – з цікавістю спостерігала за життям цього населеного пункту, вивчала все. А потім відбувся наш переїзд до Періґе.

– Чому саме Періґе?

– У цьому місті активно працює регбійна академія «CAP», представники якої запросили приєднатися до них на воєнний час. «CAP» - це просто божевільна регбійна інфраструктура. Тут неймовірно успішно працює регбійна структура, ієрархія – від груп наймолодших регбістів до професійної команди, що грає у Федералі 1 – елітному дивізіоні чемпіонату Франції (до речі, станом на 10 квітня, саме команда «Періґе» очолює турнірну таблицю, у турнірі виступають дванадцять клубів (Прим. авт.).

- Я так розумію, ти раніше знала співробітників цієї академії? Зустрічалися на міжнародних турнірах, які ти обслуговувала як рефері?

– Все набагато простіше: минулого літа представники академії «CAP» із робочим візитом приїжджали до Херсона, де ми й познайомилися під час проведення семінарів та майстер-класів. Тренери Томас та Джеремі і були ініціаторами того, щоб я перебралася до Періґе, і продовжила займатися тим, чим займалася в Одесі у мирний час. Вони давно за мною спостерігали і впевнені в тому, що в мене справді є талант, тому все склалося саме так.

– Як вас прийняли?

– Прийняли дуже тепло та привітно. У будь-якій країні світу я відчуваю, що регбійна сім'я – це не міф, а реальність. І це не лише про Одесу чи Україну. Мені надали можливість спостерігати за тренувальним процесом місцевих тренерів, відвідувати тренування регбістів усіх вікових категорій, вивчати все, брати участь у проведенні матчів Шкільної ліги, це – масовий турнір. Крім того, мене запросили на перегляд до місцевої жіночої команди з регбі-15. Вони буквально «тягнуть» спробувати свої сили як гравчині.

– Чекаємо на повернення Ольги Суркової на регбійне поле?

- Ви знаєте, за всієї моєї любові до регбі, я ще минулого року прийняла рішення про завершення кар'єри гравця. Я продовжую розвиватись як тренер, як суддя, як менеджер, але не як гравець. Але тут не все так просто: навіть рефері міжнародної категорії тут ніхто не дозволить працювати на матчах чемпіонату Франції без знання французької мови. Тому я вже три тижні вивчаю французьку мову.

– Що скажеш про підтримку молдован, румунів, французів?

– Підтримку я відчуваю протягом усього цього воєнного часу – починаючи з Кишинева, закінчуючи тим, як усе відбувається зараз у Франції. Нас підтримують, з нами солідарні, все це дуже заряджає на позитив, на оптимізм, ми віримо в перемогу, намагаємось не зупинятися, розвиваємось, щоб потім повернутися до рідної країни та продовжувати займатися улюбленою справою.

- Ти поїхала з сином, а як справи з твоїми рідними, які залишилися в Україні?

– Як ви знаєте, мій чоловік Іван продовжує працювати в Одесі, але він та його команда щодня активно допомагають військовим, територіальній обороні, готуючи сотні обідів. Я дуже пишаюся Ванею, бажаю йому сил та здоров'я.

Щодо моїх родичів, то частина з них залишилася в рідному для мене Вознесенську, а брат захищає Миколаїв.

– Незважаючи на безпеку, мабуть, важко перебувати в чужій країні, знаючи про те, які жахи відбуваються в Україні щодня.

– Звісно… Постійно думаю про те, що відбувається в моїй країні, щоранку починається однаково – з перевірки всіх месенджерів, соціальних мереж, перегляду новин. Дуже болісно реагую на те, що по всій країні лунають вибухи та гинуть сотні, тисячі людей. У мене є друзі буквально в кожному регіоні, більшість із них пов'язані з регбі. Намагаюся спілкуватися з хлопцями, дізнаватися про новини, підтримувати всіх, але від кожної новини про те, що десь гинуть регбісти, я буквально «гасну». Це дуже страшно, складно навіть підібрати слова… Неймовірно боляче від того, що відбувається, я дуже засмучена, про що говорю у всіх інтерв'ю у Франції. Але, водночас, я намагаюся донести до всієї Європи, усього світу, що Україна обов'язково переможе, що незабаром війна закінчиться і ми повернемося додому, докладемо всіх зусиль для того, щоб після нашої перемоги все було навіть краще, ніж раніше. Україна – найсильніша нація, вона це вже довела усьому світові.

– Бачив на твоїх сторінках у соціальних мережах, що ти береш активну участь у тренуваннях місцевих юних регбістів. Розкажи, ти вже й там завела «малюків-олівців»? Або, як сказали французи, «crayons de bébé»…

– Минулої п'ятниці я отримала ліцензію, яка дозволяє мені працювати у французькому регбі – грати, тренувати та судити. Наразі готуюся до підписання контракту для роботи в академії «CAP». Мій син Єгор також отримав свою ліцензію та пішов до першого класу регбійної школи. Він уже активно тренується, грає, а мені дали можливість брати участь у тренувальному процесі.

– Дідусь Єгора – ветеран регбі, тато – діючий регбіст, мама – колишня регбістка, тепер і його черга настала?

– Так, він подавав надії буквально з пелюшок (сміється), в Одесі тренувався з моїми «Малятами-Олівцями», а тут швидко адаптувався, йому все дуже подобається, Єгор повноцінно ходить до регбійної школи при «CAP», причому відвідує відразу дві групи – для дітей віком до шести та восьми років. Почувається добре і там, і там, тренери їм задоволені, а я шалено щаслива його успіхам у виконанні поставлених завдань, його технічності. І це лише початок!

- Повернімося до мовного питання. Як ти спілкуєшся з колегами та з дітьми на тренуваннях?

– Спілкуюсь англійською, поступово вивчаю французьку, вже знаю основні фрази та терміни, але, зізнаюся, це дуже важко, мова складна, мені дуже нелегко. Мовне питання стоїть гостро, адже більшість дітей не знає англійської, лише French. Тому мій найкращий друг тут зараз – Google перекладач. (сміється) Він мені допомагає абсолютно скрізь. А якщо виходжу тренуватися, то мені зовсім не потрібна жодна мова для розуміння того, що відбувається. Тільки мова регбі. Головне – любов до регбі, самовідданість, робити все з душею, з відкритим серцем, тоді ти все відчуваєш на полі, автоматично реагуєш на багато чого – на жести, забігання партнерів, «замашки», тут уже мова – не завада.

– Бачив, що на регбійних матчах у Франції активно підтримують Україну, на трибунах можна побачити прапори нашої країни…

- Так, саме так. Один із таких матчів довірили почати мені та Єгору: я дала фіктивний свисток, а Єгор виніс на поле ігровий м'яч. На стадіоні було багато людей, ми вийшли, нас оголосили, сказали про підтримку України, весь стадіон аплодував, люди тримали в руках синьо-жовті картонки, прапори, все було так зворушливо, шкірою бігли мурашки і, звичайно ж, сльози йшли «градом».

– Ми всі – оптимісти, всі віримо в те, що Україна вже дуже скоро переможе у цій війні, тому багато хто поступово будує плани на післявоєнний період. А що в першу чергу зробиш після закінчення війни ти?

– Перше, що я зроблю, це поїду до своїх рідних. Обійму чоловіка, побачусь із родичами у Вознесенську, сядемо за великий стіл, приготуємо наші сімейні страви та разом відзначимо нашу перемогу. Щодо регбі, то, звичайно ж, продовжу займатися тим, що люблю. Мені здається, що я – посол регбі, який повинен допомагати, підтримувати та розвивати цю гру, відкривати нові напрямки регбі.

rugby.od.ua

Борьба с голодом
 
Get into Rugby
24 января 2021 г.
УРОЧИСТОСТІ В КИЇВСЬКОМУ РЕГБІ-БАРІ «3-й ТАЙМ»

Видео галерея к новости «УРОЧИСТОСТІ В КИЇВСЬКОМУ РЕГБІ-БАРІ «3-й ТАЙМ»».

22 ноября 2020 г.
Як триває НТЗ національних збірних команд України з регбі в Туреччині

Видео галерея к новости «Як триває НТЗ національних збірних команд України з регбі в Туреччині».

 
Юніорська збірна України (до 18 років) з регбі-15 завершила перший навчально-тренувальний збір 2020 року (ФОТО)
Міністерство молоді та спорту України
 
Національний Олімпійський комітет України
 
Сайт Всемирной Федерации Регби
 
Rugby Europe
 
Федерация регби Одесской области